Життєві історії
– Мамо, нам треба поговорити, – сказала мені донька, не встигла я й поріг переступити. – Ти ж сама бачиш, що нову квартиру краще мені віддати. Ми ж
Щиро кажучи, чомусь я зараз відчуваю, що, напевно, моя історія не буде новою. Але все ж мені дуже хочеться почути слушну пораду людей, яким буде шкода мене, саме
Коли Марії було трохи за сорок, вона вперше ступила на римську землю. За плечима – розбитий шлюб, борги, діти, що ледве вивчились, і серце, яке давно забуло, що
Ще кілька місяців тому Іванка не уявляла себе в чужій країні. Вона варила борщі, ліпила вареники, відправляла сина до школи й вірила, що в її Сергієві – хоч
Аліна завжди вважала себе досить таки сильною жінкою, яка здатна впоратися з будь-якими життєвими негараздами. Вона любила свій спокійний ритм життя, гармонію та взаєморозуміння у родині і переконання,
– Мамо, годі вигадувати. Тобі нічого серйозного нема. І звідки ми візьмемо такі гроші? Їдь назад в Італію й не морочи собі голову, – сказала мені Ольга, моя
Тетяна не любила ранки, а особливо останнім часом. І це було зовсім не тому, що вона була лініва, а тому, що кожен ранок здавався без кінця повторюваним фільмом.
Я неабияк хвилювалася, коли наша Леся – єдина донька – заявила, що виходить заміж. А тепер ще й майбутні свати захотіли прийти до нас у гості. Леся розповіла:
– А я тільки на рік, – сказала Марія, сідаючи в автобус до Риму. – Всі так кажуть, – кинула зітхнувши сусідка по сидінню, – а лишаються надовго. Марія
Марині завжди здавалося, що почуття, яке вона носила до Василя, настільки глибоке і щире, що нікого іншого вона вже не здатна буде полюбити так само. Він жив поруч,