Життєві історії
– Та Іван – золотий чоловік, – казали в селі люди. Бо всі знали, що у Івана – золоте серце. Сором’язливий, роботящий, з добрими очима і тихим голосом.
– Оленко, каву будеш? – запитав несміливо Михайло. Він щоранку робив дружині каву, і їй завжди це подобалося, але останнім часом вона ходить сама не своя. – Що
– О, знову йде твій Андрій, – зауважила мама, коли побачила сусідського хлопця з букетом польових квітів. – А чого це мій? Ми з ним просто друзі, –
Марта і Олег жили і вважали, що у них все добре, принаймні, так як у всіх. Одружились вони рано, з великого кохання. Обоє працювали, будували дім, ростили двох
Привіт, татусю, — пролунав у слухавці глибокий, такий спокійний та впевнений, але зовсім незнайомий голос. Андрій Іванович, досвідчений підприємець, внутрішньо посміхнувся. Знову дзвонять мені невідомо хто, зараз будуть
Ярему люди знали в селі як чоловіка справедливого, трохи буркотливого, але з добрим серцем. Жив він сам після того, як відійшла у засвіти його дружина Катерина. Донька Оленка
Ніна жила в місті. Мала гарну роботу, квартиру, авто і улюблену кав’ярню, де її вже знали в обличчя. Вважала себе самостійною, сильною жінкою. Іноді навіть пишалася собою більше,
Якраз лише вечірнє сонце хилилося до обрію, коли на телефон Олени зателефонувала Світлана Олегівна, її свекруха. Зазвичай вона телефонувала своєму синові, Олексію, але саме цього разу, не заставши
– Та він так ніколи не одружиться, якщо буде аж таким перебірливим, – казали в селі люди, дивлячись на Петра, якому вже було за тридцять, а він все
Василь пішов із родини, коли доньці було одинадцять. Тоді йому здавалося, що він просто мусив зробити цей крок, бо з Оленою, першою дружиною, жили вже як чужі. Усе