На той момент мені було 30 років. Мені хотілося сім’ю та дітей, тому ми з Олегом одружилися. Спочатку все було чудово. Я навіть знайшла хорошу роботу в іншому місті, тож заробляла на рівні зі своїм чоловіком. Квартиру ми знімали, бо жити з свекрухою я не хотіла. До того ж, мама чоловіка вибір сина не оцінила. Вона мені нічого не говорила, але йому постійно скаржилася на мене, капала, як я йому не підходжу. Виявляється, їй не подобалося, що я з бідної родини, і що мої батьки не багатії
– Ти ніколи не знайдеш такого доброго чоловіка, як я. І точно пошкодуєш, що йдеш від мене, – пригадала я розмову з своїм чоловіком Олегом, коли збирала речі,
Я демонстративно занесла сумки в мамину стару хату, мені було так прикро, що словами не передати. Певний час сини на вулиці ще сперечалися, а потім обидва прийшли до мене питати, як я облаштувалася, чи все у мене добре, і так, між іншим, стали питати, скільки я грошей цього разу привезла. – Скільки б не привезла – всі мої, – ображено кажу. – Від сьогодні ви від мене жодного євро не отримаєте. Сини пішли, особливо мене не перепрошуючи. Вони впевнені, що я поображаюся і мені перейде. Та цього разу вже так не буде. Я зробила висновки, і тепер буду заробляти лише для себе
– Мама тобі більше допомагала, от тобі і з нею жити, – каже старший син молодшому. – Ми так не домовлялися, ти живеш в маминій хаті, от тобі
Свекрусі моїй зараз 70, вона багато років начальницею на великому державному заводі працювала. Ох вона і людина важка. Характер в неї не змінився з роками, коли вийшла на пенсію, то вся переключилася на родину свою. Я людина спокійна, думала буду їй хорошою невісткою, та мати чоловіка на старості проявила себе
На сьогоднішній день моїй свекрусі 70 років, мій чоловік у неї пізня дитина. Тетяна Павлівна все своє життя пропрацювала на керівній посаді, директоркою на досить таки великому державному
Наша донька щоп’ятниці ввечері до нас приводить малого онука, добре вечеряє, може в нас в холодильнику взяти продукти якісь і спокійно йде додому. Сина вона забирає аж в неділю ввечері. Ми з батьком так втомлюємося, що словами не передати і одного разу я вирішила їй висказати все
Склалося так, що свою доньку я народила, коли мені було 20, я тоді ще молодою була. Моя донька теж молодою стала мамою. В 23 роки познайомилася з чоловіком,
Син з невісткою живуть ближче до її батьків, і там сваха моя їм постійно допомагає. Мій син так і каже, що у нього теща золота. Сваха виняньчила їм двох дітей, так що сину навіть не довелося на няню витрачатися. А донька з чоловіком живуть недалеко від мене, і переконані, що саме я маю їм з дітьми допомагати
– Ти, мамо, лише про себе думаєш, – картає мене донька. – Могла б хоч раз і допомогти. Дивись, як інші бабусі з онуками сидять, а ти моїм
Одного дня Марина вже не хотіла дивитися на Андрія, зібрала речі свого чоловіка і виставила за двері, сказала, щоб до мами жити йшов. Андрієві дійсно було нікуди йти, але в маминій квартирі теж була його частка. Свекруха й зовиця дуже образилися на Марину і щодня стали їй телефонувати
Нещодавно сусідка мені поскаржилася на невістку свою. Сусідку Наталку я знаю давно, вона про родину розповідати не любить, а тут так розговорилася, що й не спинити було. –
Я народилася і виросла в доволі бідній родині, найбільшою моєю радістю в дитинстві був хліб, змочений водою і посипаний цукром. Нічого не змінилося, коли я заміж вийшла, бо мій чоловік був не з тих, кому треба більше, його і так все влаштовувало. Ми жили дуже бідно, в старій хаті, і якби не город і господарка, яку ми тримали, то я навіть не знаю, як би ми прожили. Тоді я і надумала їхати в Італію
– Ти не можеш нам не допомогти, мамо, сама подумай, хто як ти? Ми ж розраховували на тебе, – стала проситися донька у слухавку. Їй терміново були потрібні
З Михайлом у шлюбі ми 12 років жили, все добре у нас було, але дітей не мали, не складалося з цим. Я сумувала, ходила по фахівцях, а чоловік не переймався, йому й так добре було. І так тривало доти, поки не сталося диво в моєму житті
Мені дуже складно було зважитися, щоб написати сюди, та в мене немає жодної людини, з якою я могла б поділитися своїми думками, які стають все важчими і почути
Після весілля я все чекала, коли ми зайдемо в нову хату, але свекруха нас поселила в маленьку літню кухню, де була одна кімнатка і невеличка кухня, а зручності на вулиці. Я була впевнена, що це тимчасово, поки вони щось там в будинку ще доробляють, хоча це було дивно, адже в домі вже все було зроблено, навіть меблі куплені. Свекруха щоранку заходила в цю новобудову, відчиняла вікна, провітрювала все, і знову зачиняла на ключ. Одного разу я запитала свого чоловіка, коли ми переселимся в його новий будинок, а він так здивовано на мене подивився і каже: – А ти що, думала, що ми там жити будемо? – перепитав
Я вийшла заміж дуже молодою, щойно школу закінчила – і відразу під вінець. Я народилася в мальовничому гірському селі, в багатодітній родині, я була у батьків старшою дитиною,
Закінчити ремонт треба, от я і попросила свекруху, щоб вона хоч раз в житті нам грошенят підкинула, адже її син живе у нас на всьому готовому вже багато років, і я думаю, що чесно було б, якщо б тепер його мама нам трохи підсобила. Свекруха дуже здивувалася, коли я їй першою зателефонувала, вона уважно вислухала мене, і спокійним тоном сказала, що у неї грошей немає. – У вас ніколи немає! – спересердя зауважила я. – А що ж ви в тій Італії 25 років робите? – питаю
– Ти гроші моєї мами не рахуй. Вона їх сама заробляє, і сама витрачає на що вважає за потрібне, – обурюється чоловік, коли я черговий раз йому нагадала,

You cannot copy content of this page