Головна

Життєві історії

Та хто ж тебе там чекає? – казала мама, коли почула, що Світлана вирішила їхати в Польщу. – Он Оленка за Петра виходить, а ти за кордон чогось. – Мамо, не всім же вік біля плити стояти. Я хочу іншого життя. Гроші, досвід… побачу світ, – відповідала Світлана з впертістю у голосі. Світлана поїхала й справді добре влаштувалася: спершу мила посуд у ресторані, потім вивчила мову, закінчила курси і працювала в офісі великої компанії. Вона не хвалилася, але завжди допомагала родині: висилала гроші батькам, передавала речі, і навіть весілля Оленки частково оплачувала. А в Оленки було все так, як вона мріяла: весілля, чоловік Петро, гарне подвір’я, кури, корова, садок
Життєві історії 0
Оленка й Світлана були рідними сестрами, але такими різними, як день і ніч. Оленка – тиха, домашня, з дитинства любила готувати, поралась на городі, мріяла про весілля в
Ви до Оксани мчите, як тільки вона чхне, – з докором якось сказала Ганні невістка Ірина. – Оксані важко. Там двоє малих дітей. Їй навіть нема з ким словом перемовитись, – виправдовувалася свекруха. Ірина мовчала, але з кожним разом її невдоволення ставало помітнішим. Вона не була зла, але мала свій характер. Відчувала, що свекруха ніби тілом тут, а думками завжди в місті, біля доньки. І хоч Ганна завжди щось робила по господарству, готувала, допомагала з городом – душа її була в іншому домі
Життєві історії 0
Коли Ганна Семенівна вийшла на пенсію, вона вирішила, що найкраще – жити в селі з сином. Степан мав хату, город, непогано заробляв на ремонтних роботах. Невістка Ірина –
Ярослава поїхала на заробітки в Італію, коли їй було сорок п’ять. – Мамо, поїдь. Люди їздять, гроші заробляють, квартири дітям купують. А ти що – все життя на грядці? – казала Марійка. – Я не знаю, я ж ніколи ніде не була, хто мене там візьме? – Та візьмуть. Було б здоров’я. Там наших повно. Знайдеш когось. Заробиш. І вона поїхала. Італія зустріла Ярославу тісною кімнаткою під Римом і літньою сеньйорою Анною, яку треба було годувати, піднімати з ліжка, мити, слухати і терпіти. Але Ярослава мовчала. Робила. Вночі молилась і думала про дітей
Життєві історії 0
Ярослава поїхала на заробітки в Італію, коли їй було сорок п’ять. Діти підростали – Ігор навчався в технікумі, Марійка тільки-но закінчила школу. У селі жити було важко: зарплат
Мамо, нам треба поговорити, – сказала мені донька, не встигла я й поріг переступити. – Ти ж сама бачиш, що нову квартиру краще мені віддати. Ми ж не могли переїхати без тебе, але тепер, якщо ти дозволиш, ми переїдемо в цю квартиру за кілька днів. Мене наче вразило громом, і на якусь мить я не могла нічого сказати. Але донька, здається, не просила, а просто ставила перед фактом: вони хочуть забрати мою нову квартиру, яку я придбала для себе, а мені залишити стару. Я ледве змогла знайти слова, аби відповісти. Проте, не маючи сили відмовити, я просто сказала, що мені потрібно трохи часу, аби все добре обміркувати
Життєві історії 0
– Мамо, нам треба поговорити, – сказала мені донька, не встигла я й поріг переступити. – Ти ж сама бачиш, що нову квартиру краще мені віддати. Ми ж
Того дня я дуже втомилася на роботі, прийшла додому і просто заснула. Чоловік, коли повернувся з роботи, відразу мене розбудив, щоб я йому розігріла вечерю. Мені так прикро було, що він мене ні краплі не пошкодував, адже вечеря була приготовлена мною і він сам міг її спокійно розігріти, але вирішив розбудити мене, бо не шкодував. Я відразу встала, зібрала найнеобхідніші речі і поїхала ночувати до своїх батьків. Але вони мене розчарували дуже
Життєві історії 0
Щиро кажучи, чомусь я зараз відчуваю, що, напевно, моя історія не буде новою. Але все ж мені дуже хочеться почути слушну пораду людей, яким буде шкода мене, саме
Минуло вісім років. Синьйори Анни не стало, а Марія залишилась жити в тому ж містечку, бо інша сім’я запропонувала їй легальну роботу. І саме тоді, коли вона вже й не чекала, сталося те, чого найменше сподівалась: вона закохалась. Його звали Лоренцо. Він був овдовілим чоловіком із сумними очима, любив працювати на землі, варити каву і слухати, як вона розповідає про свій дім десь в Україні. З ним було легко. Без докорів. Без “ти мусиш”. Без того, до чого вона звикла з молодих літ. Коли він зробив їй пропозицію, вона плакала. Бо вперше за все життя її вибрали не як служницю, а як жінку
Життєві історії 0
Коли Марії було трохи за сорок, вона вперше ступила на римську землю. За плечима – розбитий шлюб, борги, діти, що ледве вивчились, і серце, яке давно забуло, що
Ще кілька місяців тому Іванка не уявляла себе в чужій країні. Вона варила борщі, ліпила вареники, відправляла сина до школи й вірила, що в її Сергієві – хоч і не надто романтичному, але доброму й надійному чоловікові – можна бути певною. Поки не побачила те фото. Її подруга, Світлана, показала їй світлину з якогось кафе в райцентрі. Там – Сергій. А навпроти – молода жінка, нафарбована, з усмішкою, яка не лишала сумнівів
Життєві історії 0
Ще кілька місяців тому Іванка не уявляла себе в чужій країні. Вона варила борщі, ліпила вареники, відправляла сина до школи й вірила, що в її Сергієві – хоч
Коли чоловік був у ванній, пролунав дзвінок. – Це, мабуть, батько мій, він обіцяв подзвонити! Підійди ти до телефону, будь ласка, я не можу зараз сам, – сказав Михайло дружині. Аліна підійшла до тумбочки, на якій лежав телефон, і вже хотіла відповісти, як раптом помітила, що дзвонить хтось інший, а не її свекор. Дзвінок був у месенджері, і крім імені контакту – «Сонечко», була видна ще й фотографія якась. Коли Аліна на неї подивилася, то не повірила своїм очам. На фото була незнайома молода дівчина поряд з її чоловіком. І відразу прийшло від неї повідомлення
Життєві історії 0
Аліна завжди вважала себе досить таки сильною жінкою, яка здатна впоратися з будь-якими життєвими негараздами. Вона любила свій спокійний ритм життя, гармонію та взаєморозуміння у родині і переконання,
Мамо, годі вигадувати. Тобі нічого серйозного нема. І звідки ми візьмемо такі гроші? Їдь назад в Італію й не морочи собі голову, – сказала мені Ольга, моя донька, навіть не намагаючись приховати роздратування. – Двісті тисяч гривень – це ж не копійки, – зітхали мої подруги-заробітчанки. – Ніхто тобі таких грошей не позичить. – Але я ж поверну! Ви ж мене знаєте. Перележу трохи вдома, підлікуюсь, а восени знову в Італію. Це ж навіть не п’ять тисяч євро! До весни точно віддам, – вмовляла я їх
Життєві історії 0
– Мамо, годі вигадувати. Тобі нічого серйозного нема. І звідки ми візьмемо такі гроші? Їдь назад в Італію й не морочи собі голову, – сказала мені Ольга, моя
Коли жити в Києві було зовсім складно, Тетяна з Матвієм вирішили продавати квартиру і купили будинок за містом. Будинок великий двоповерховий гарно облаштували, чоловік добре заробляв, тому сім’я сподівалася, що тепер їх чекатиме тиша та спокій. Столичні родичі, що приїхали на новосілля, не могли приховати свого захоплення, а дехто – і відвертої заздрості, що не можна було не помітити. Тетяна ще не знала тоді, чим їй обернеться ця заздрість
Життєві історії 0
Тетяна не любила ранки, а особливо останнім часом. І це було зовсім не тому, що вона була лініва, а тому, що кожен ранок здавався без кінця повторюваним фільмом.

You cannot copy content of this page