Життєві історії
— Збирай речі, Іро, ми переїжджаємо, — сказала свекруха, навіть не знявши взуття в моєму коридорі й упевнено штовхаючи поперед себе величезну валізу. Цей стук у двері пролунав
— Якщо ти не перепишеш квартиру на мого брата, ми не зможемо бути разом, — буденно, без жодного крику сказав чоловік, розмішуючи цукор у чашці. Мар’яна дивилася на
— Нам третій бібліотекар не потрібен, Надіє. Будемо міняти штатний розклад. Я вважаю, що тобі простіше буде знайти щось підходяще, ніж Галині Василівні. Тож пиши заяву за власним
– Мариночко, ну чого ти відразу кричиш, ніби ми сторонні люди? – лагідно промовила колишня свекруха, Олена Василівна, акуратно зсуваючи зі свого плеча велику шкіряну сумку й ставлячи
— Розумієш, мені потрібна нормальна, здорова дружина, а не постійні рахунки з аптек і розмови про аналізи, — ці слова Роман вимовив настільки легко, наче відмовлявся від набридлої
— Ну ти б хоч картоплі нам привезла, чи що, — із показним розчаруванням зітхнула Галина Петрівна, дивлячись на мене так, ніби я забула привітати її з ювілеєм,
– Якщо ти зятю квартиру купила, то чому мені, рідній сестрі, не купила спочатку? – Олени голос у слухавці тремтів від образи й гніву. Я зітхнула, притискаючи телефон
— Яка ж ти красуня, Маріє! — раптом защебетала на зупинці сусідка, тітка Василина, прискіпливо розглядаючи моє пальто. — От скажи мне, грішній, і чого тому твоєму Василю
— Мамо, якщо вам щось не подобається, то ніхто вас тут силою не тримає, двері для всіх відчинені, — спокійно, навіть не дивлячись у мій бік, промовив мій
— Твоя квартальна премія піде твоїй свекрусі на лікування, вона на це заслужила. Тарас навіть не повернувся до дружини. Він стояв біля відчиненого холодильника, уважно вивчаючи вміст полиць. Це