Головна

Життєві історії

На сільському святі Іван випадково побачив, як Остап тримає Ліду за руку. – Ти ж знав, що вона мені подобається, – тихо сказав Іван, перехопивши Остапа після танців. – Нічого я не знав, – гаркнув той. – Ти ж мовчав, як риба! А я з нею говорив, сміявся… І вона мене вибрала. – Це ще не означає, що дружбу треба ламати… – Хіба ти любиш її так, як я? Слова з кожною хвилиною ставали гострішими. Вперше за стільки років вони не пішли разом додому
Життєві історії 0
Іван та Остап були друзями ще з дитинства. Вони разом росли: у пісочниці будували замки, в лісі шукали гриби, у річці ловили рибу. І зовні вони теж були
За кілька тижнів приїхала Оксана – не попередила, не написала. Просто з’явилась, як колись Марія – у тапках, але тепер на високих підборах. І з валізою. – Мамо… я… я розлучаюсь. Він… він сказав, що я для нього «домашній меблевий гарнітур». Усе, що я мала – робота, квартира – залишилось там. А я з дитиною. Софійка спить у машині. Марія мовчки відчинила двері. Софійку поклала на ліжко в кімнаті, де колись спав Юрко. І от – вони знову були разом. Мама, дочка й внучка. Марія варила борщі, збирала ожину, співала Софійці «Ой у вишневому саду». Оксана потроху розмерзалась. – Пробач, мамо… Я завжди думала, що ти втекла від нас у Польщу. А тепер бачу – ти нас рятувала
Життєві історії 0
У селі Марію люди називали її «Маруся-лелечиха», бо біля її хати щовесни оселялись лелеки. Вони повертались до свого гнізда – як і вона колись поверталась з заробітків до
Через два роки Марія вперше повернулася додому з важкою валізою й непоганими заощадженнями. Почала будівництво. Будинок справді мрія. Орест, певна річ, вважав, що то все “на сім’ю” – мовляв, шлюб є, значить, усе спільне. Але Марія вже тоді була мудрою. Ще в Італії оформила документи на Христину. Все до копієчки – на доньку. – А Орест? – перепитала ще одна з жінок. – Жив собі далі? – Аякже. У старій хаті сидів. Я не чіпала його, бо він дійсно допомагав – щось підвезе, щось піднесе, цемент замовить. Я вже тоді була далека від ревнощів. Мені потрібен був результат
Життєві історії 0
– Та я зі своїм Орестом аж через двадцять років розлучилася, – зітхнула Марія. – Коли дізналася, що він уже не ховається зі своєю “подругою”, а готується привести
Ну що, приїхав, олігарх мій? – сміялась Наталка, коли Степан переступив поріг, втомлений, з валізами і подарунками. – Гроші привіз? – Привіз, Наталко… – відповів він, не сміючись. – Якби не ти й не діти, давно б залишився там. Тут, здається, тільки валізу й чекають. Наталка не звернула уваги. Кинула погляд на коробки – духи, телефон, туфлі. Зраділа як дитина. – Молодець, що не поскупився! А то я ж у нас найкраща, треба виглядати відповідно. Степан зітхнув. Колись він її дуже любив – ще зі школи
Життєві історії 0
– Ну що, приїхав, олігарх мій? – сміялась Наталка, коли Степан переступив поріг, втомлений, з валізами і подарунками. – Гроші привіз? – Привіз, Наталко… – відповів він, не
Одного дня до Олени прийшла свекруха та стала скаржитися, що її залишив чоловік. Мовляв, батько пішов до іншої назавжди, сказав, щоб більше не чекали його. Олена свою свекруху пошкодувала і сказала, щоб вона місяць в них пожила. Але тоді ще сама не знала, що дуже скоро пошкодує про рішення своє
Життєві історії 0
Олег стояв на порозі, не в силах повірити в те, що тільки-но почув. У кімнаті було тихо. Він намагався контролювати свої емоції, але йому це не вдавалося. Галина
В той день Катя забула свій халат у ванній кімнаті. Коли повернулася – його вже не було. Людмила Петрівна стояла на кухні, закотивши рукави Катиного халата і мила підлогу. – Ой, сподіваюсь, ти не проти? Він такий зручний. А той мій вже геть зносився. Катя мовчки вийшла з кухні, але їй було дуже неприємно від того, що її річ одягли без її дозволу. Пізніше купила свекрусі новий халат – м’який, гарний, із теплим капюшоном. Але Людмила Петрівна продовжувала носити її. Ці дрібниці накопичувалися, як осад. Одного разу Катя помітила, що з її косметички зникли тіні для повік. Вони лежали в кімнаті у Людмили Петрівни
Життєві історії 0
Коли Катерина вийшла заміж за Олега, вона сподівалася, що тепер у неї буде повноцінна сім’я: коханий чоловік, тепло у домі, плани на майбутнє. Олег був добрий, уважний, трохи
Ну чому ж мені так не щастить у житті? Інші люди он відпочивають, подорожують скрізь, а я тут сиджу, – сказала сумно невістка і встала з-за столу, де зібралася ціла родина. Позаздрила свекрусі, що їй донька путівку подарувала в санаторій
Життєві історії 0
Іноді життя здається складним лабіринтом, де кожен вибір має свої наслідки. Для Олени Петрівни та її сина Андрія вибір одружитися з Людмилою обернувся на довгу низку викликів. Незважаючи
То був звичайний серпневий ранок. Ніна прокинулась раніше за всіх, зробила каву і відкрила телефон. Пропозиція дружби у Facebook – Сергій Остапчук. Серце тьохнуло. Вона натиснула “Прийняти”, а за хвилину прийшло повідомлення: “Ніно, не знаю, чи варто писати. Але якщо хоч раз згадувала мене – дай знак.” Вони почали переписуватись. А потім – зустрілись. На каву. У Львові, де все починалось
Життєві історії 0
Ніна і Сергій познайомилися ще в університеті. Вона – мрійлива, з ніжними очима, любила класичну музику і малювала в блокнотах. Він – веселий, простий, розумний, завжди з гітарою
Все вже! Пізно тепер говорити. Дмитро перший встиг. Ти про квартиру і свої плани нічого не говорила, сюди не приїжджала, а він питав, ось я і дозволила. Гроші сплачено, робітників найнято, куплено матеріали, розпочато ремонт. Їдь до себе з Богом, нічого мені настрій псувати! Ніби ви нерідні, з братом рахуєшся, – сказала мати Надії, коли та вперше приїхала спадок отримати від бабусі
Життєві історії 0
У житті кожної людини є такі моменти, коли вона стикається з вибором між тим, що правильно, і тим, що обіцяє швидку вигоду. Але коли йдеться про родину, навіть
Коли дійшла черга ділити майно, Марія без роздумів все дочці віддала. – Та вона ж одна… з малою на руках лишилась. А ти, Іване, маєш усе – дім, техніку, господарку. Ти сильний, ти справишся. А їй треба трохи підмоги. Марія справді майже все віддала дочці: і хату свою, і землю під нею, і навіть частину заощаджень, які складала на “старість”. Коли Ліля втекла від чоловіка з маленькою донькою, мати пригорнула їх до себе, годувала, поїла, відкладала для внучки по копійці. Іван тоді трохи віддалився. Приїздив рідше, говорив коротко
Життєві історії 0
Марія Петрівна все життя прожила в одному селі на Полтавщині. Жила просто, працювала тяжко, як і всі сільські жінки: робота, город, худоба, діти. Її син Іван і дочка

You cannot copy content of this page