Головна

Життєві історії

Вже декілька місяців, коли донька з Німеччини нам телефонує, натякає, що вже додому повертатися не збирається, адже у неї там чоловік, діти, робота, мовляв, влаштувала добре там своє життя. Ми сприйняли цю новину з сумом, але мовчали спочатку. Але ми вже люди старенькі, важко одним в селі без допомоги і якось я сама Надію набрала, щоб вона нам допомогла. – Мамо, ну що ти починаєш? Я не можу одна з двома дітьми і двома старими батьками бути тут, щоб і вас сюди до себе забрати, та й в селі не чекайте мене, – донька мені сказала ще відразу
Життєві історії 0
Я сиджу на лавці біля хати й дивлюся на пожовкле листя, що кружляє в літньому вітрі, але вже починають опадати перші листочки і нагадують чим, що скоро прийде
Одного разу, під час серйозної сварки через дрібницю, Сергій зібрав речі й вийшов. Олена мовчала. День, два. Але на третю ніч вона написала: “Я злюся, але не хочу втратити тебе через дурість. Поговоримо?” Він відповів через хвилину: “Дякую, що написала. Я сам не знав, як повернутися.” Так стало зрозуміло: іноді найсильніше – це не тримати образу, а зробити крок назустріч
Життєві історії 0
Олена і Сергій навчалися в одному університеті, на магістратурі філології. Вони бачилися щодня, сиділи на парах у сусідніх рядах, обговорювали книжки після занять і часом випадково поверталися разом
Хочеш… прикрасити мою старість? – сказав Олександр просто. – Я маю будинок в передмісті. Ганна не знала, що відповісти, бо після кількох днів знайомства ця пропозиція виглядала як жарт: – А якщо я ще не готова? – Розумію. Але іноді доля дає другий шанс. І його не треба відкладати. Якщо хочеш, приїдь до мене, сама на все подивишся, а тоді приймеш рішення. Вона поїхала додому – до тітки Галі. А звідти – до Марії, дочки. Та прийняла її прохолодно, зайнята своїм життям. У телефоні Ганна довго шукала номер Олександра. А потім набрала
Життєві історії 0
Ганна повернулася з Іспанії після шістнадцяти років важкої праці. Виносила чуже сміття, витирала пил, готувала, годувала чужих дітей, а у вільний час – плакала за своїми. Вона поїхала,
Бабусю, а що ми будемо святити цього року? – запитала Марічка, перебираючи наливні яблука. – Усе, що Бог дав. Яблучка, грушки, виноград, медочок… Але найперше – треба дякувати Богу.  От ти зранку встав і зрадів, що сонце світить, що руки-ноги цілі, що яблуко солодке. У день Спаса бабуся рано встала. У кошик поклала найкращі яблука, груші, баночку меду й покрила це вишитим рушником. Церква в селі була повна. Люди несли кошики, діти трималися за спідниці матерів, дідусі схиляли голови
Життєві історії 0
Коли в селі починали достигати яблука, всі знали – Спас недалеко. У повітрі витало щось особливе: запах стиглих груш, меду та свіжоспечених пирогів. Сонце вже не палило, як
Після довгих роздумів Марія знову зібрала доньок. Хвилювалася дуже, бо розуміла, що розмова не буде простою. – Дівчата, я вирішила. Я запишу хату на Галю. Бо вона тут, вона знає цю землю, цю хату, кожен цвях у стіні. Але в мене буде умова – Оксана завжди матиме в хаті свою кімнату. І якщо трапиться біда, або вона захоче повернутися – її дім тут. – Мамо… – прошепотіла Оксана зі сльозами. – Я не хочу хати. Я хочу, щоб ти була здорова. І щоб ми всі були разом. Галя теж мовчала, але в її очах промайнуло щось інше – полегшення
Життєві історії 0
Марія Петрівна мала дві найбільші цінності в житті: хату, яку з чоловіком збудували ще в молодості, і двох доньок – Галю та Оксану. Її чоловік Микола помер десять
Сестра у Львові вийшла заміж, а потім вони з чоловіком поїхали жити до Чехії. У Надії все там дуже добре складалося, було двоє дітей. А я жив в сусідньому селі від мами, тому і сам її доглядав, родини більше не було, та й сестра ніколи грошима не допомагала. Мама ніколи не хотіла писати заповіт, а коли її не стало, мені подзвонила сестра з-за кордону. – Олексію, ти ж розумієш, що ми маємо ділити хату. Ми ж обоє мамині діти
Життєві історії 0
Вітер тихо шурхотів через вікна, а я тоді сидів за столом, поглядаючи на порожню чашку кави. Я не знав, що робити. Все моє життя останнім часом, кожен крок,
Я хочу, щоб Олена, твоя дружина, доглядала за мною. Ти ж знаєш, я в двокімнатній квартирі живу сама і пенсію усю їй віддаватиму, – якось зателефонувала мати Сергію. Він довго думав, не міг підібрати слова, а потім сумно сказав: – Мамо, мені тебе шкода, але ж Олена проти. Ніякі квартири і ніякі гроші її рішення не змінять, ти он краще доньці своїй в Німеччину подзвони
Життєві історії 0
Марія Олексіївна сама сиділа на кухні, тримаючи чашку з ромашковим чаєм в руках, коли останній промінь сонця пробився через фіранки й торкнувся її обличчя. Вона мовчки поглянула на
Одного разу, в серпні, задзвонив телефон. Невідомий номер. Ігор взяв слухавку без особливих надій. – Алло. – Це ти, Ігорю Миколайовичу? Голос був знайомим, глибоким, але холодним. – Так, це я… А хто говорить? – Андрій. Твій син. Ігор сів. Серце заколотилось. – Андрій… Синку, ти не уявляєш, як я радий… Я… – Не треба емоцій. Я не дзвоню миритися. Я одружуюсь. І тебе не буде на весіллі. Але, ти можеш зробити щось, щоб хоч трохи компенсувати те, що залишив нас тоді. Весілля велике. Багато витрат. Якщо хочеш, можеш допомогти фінансово. Сума – 120 тисяч гривень
Життєві історії 0
Коли Ігор пішов із сім’ї, синові було лише шість. Малий Андрій тоді стояв на підвіконні й кричав: «Тату, не йди!», а той лише відвернувся, аби не бачити ці
Ввечері Аня взялася за приготування. На кухні пахло часником, травами і ніжним курячим філе. Раптом – дзвінок в домофон. Аня повернулася і з здивуванням подивилася на чоловіка. Сергій знизав плечима, ніби і сам не знав – хто це може бути. Він підійшов до слухавки домофону: – Хто там? – Це я, – почувся радісний голос свекрухи. Сергій завмер на секунду, потім повернувся до Ані. – Це знову мама. Аня зітхнула, але куди вже діватися. Прийшла так прийшла, якраз зараз буде готова вечеря. Але на порозі Інеса Володимирівна з’явилася не одна, поруч з нею стояла її двоюрідна сестра, Ольга Петрівна
Життєві історії 0
Аня вийшла заміж з великої любові. Сергій і Аня уже були достатньо зрілими особистостями, обом за 30, і закохатися в цьому віці було неабиякою удачею. Сергій був на
А що це ти тут посадила? – запитала Олена Сергіївна, стоячи з лійкою посеред квітника. – Це ж мальви? У них коріння слабке, їх треба далі від паркану! Наталя глянула на свекруху й тихо відповіла: – Я перевірила. Тут хороший дренаж. Вони мають прижитися. – Ну-ну… Тільки потім не скаржся, що все зів’яло, – знизала плечима Олена і хлюпнула воду на інший бік клумби
Життєві історії 0
– А що це ти тут посадила? – запитала Олена Сергіївна, стоячи з лійкою посеред квітника. – Це ж мальви? У них коріння слабке, їх треба далі від

You cannot copy content of this page