Вранці, коли Валерій прокинувся, Зоряна зізналася йому у своїх почуттях. Вона сказала, що вже багато років жити без нього не може. Зоряна розлучилася з Миколою, хоч і було їй шкода його. Але вона усвідомила, що її любов до Валерія сильніша за все, і що тільки з ним вона буде щасливою. Життя у селі було непростим для них, але вони не звертали увагу на плітки і чутки. Вони жили разом, кохали одне одного, і це було важливо. У кожного своє життя, і Зоряна вирішила, що воно варте того, щоб прожити його з тим, кого вона кохає понад усе
На своєму весіллі Зоряна сиділа мов тінь. Усі навколо раділи, святкували, але їй було так тяжко, як здається ніколи в житті. Вона намагалася посміхатися, не показувати свого суму,
Ліда сподівалася на підтримку старшої доньки, але в той же час вона розуміла, що її життя, її вибір і її рішення мають значення тільки для неї. Старша донька вже мала своє життя і не могла диктувати Ліді, що їй робити. А от молодша донька, Іринка, здивувала маму. Вона відкрито зізналася, що вже давно зустрічається з сином Івана і вони планують побратися. Ця новина стала для Ліди приємною несподіванкою. Родина таки отримала гармонію та щастя, хоча старша донька залишилася ображеною, вважаючи, що її мама і сестра її зрадили, бо вона отримала квартиру, і їй нічого більше не дісталося. Вона не розуміла, чому мама в її віці зібралася заміж, і вважала, що це лише її вигадка
15 років для Ліди пройшли як один день, хоча це було важке і довге випробування. Вона вирушила на заробітки заради своїх дітей, щоб забезпечити їх майбутнє. Саме через
Марина не змогла поступити в інститут, але це її не засмутило. Вона почала працювати на м’ясозаводі і там познайомилася з Ярославом, сином директора цього підприємства. З Ярославом швидко зав’язався роман – Марина була справжньою красунею. Він не зміг встояти перед її чарівністю, і, незважаючи на незадоволення його заможних батьків щодо цього шлюбу, вони побралися. Ярослав та Марина переїхали в трикімнатну квартиру в центрі міста, а на весілля свекор подарував їм Волгу. Оля теж знайшла свою нішу – вона працювала в школі вчителькою, і до 30 років стала заступником директора. Колеги її поважали, учні любили, але ось з особистим життям було не так просто
Оля і Марина були сестрами, і хоча різниця в їхньому віці складала лише два роки, вони завжди трималися разом. Що б не сталося, вони підтримували одна одну, у
Ти і сам не уявляєш, настільки тобі зі мною пощастило, – ствердно вкотре зауважила Ліля. Чоловік промовчав. Просто не мав ні сил, ні бажання щось говорити, набридло. Михайло вже дванадцять років у шлюбі, і за цей час від його дружини він постійно чує лише одне: він мало заробляє, і йому неймовірно пощастило, що вона з ним, бо інша жінка давно б пішла
– Ти і сам не уявляєш, настільки тобі зі мною пощастило, – ствердно вкотре зауважила Ліля. Чоловік промовчав. Просто не мав ні сил, ні бажання щось говорити, набридло.
Коли Степан вирішив покинути свою родину, ставлення людей було різним. Дехто осуджував його за такий крок, інші ж, ті, хто знав справжню ситуацію, розуміли, чому він так вчинив. Рішення це давалося йому нелегко, і навіть він не планував, що все закінчиться саме так. – Пішов до молодої, а свою родину залишив без нічого, – шептали за його спиною ті, хто заздрив йому. – Так, а перед людьми він був зразковим сім’янином
Коли Степан вирішив покинути свою родину, ставлення людей було різним. Дехто осуджував його за такий крок, інші ж, ті, хто знав справжню ситуацію, розуміли, чому він так вчинив.
Ганна відчинила двері своєї квартири й уже хотіла піти до своєї кімнати, як раптом. – Ганнусю? Ганна Зінченко, десятий “А”? Ганна обернулася. Наче хтось за душу її торкнувся. І як вона одразу не впізнала. Перед нею стояв неабияк постарілий Володимир Коваленко, її однокласник, якого вона ніколи б в житті не забула. Але ж як він міг з’явитись тут
Ганна Петрівна сиділа на кухні своєї старенької квартири, в руках тримала незаповнений аркуш і думала про те, що цей крок може змінити все її життя і не знала,
Через кілька днів у сховку було порожньо. – Павле, ти де? – зателефонувала Людмила чоловікові. – У мами, – спокійно відповів він. – А гроші? Де наші гроші? – Якщо ти про мої зароблені, то вони зі мною, – все тим же рівним тоном промовив чоловік. Він зрозумів нарешті, що для Людмили він лише джерело грошей. Тож тихцем узяв усі долари, купив просторий будинок і записав його на матір. А дружині сказав, що подає на розлучення. – Дім, у якому ти живеш, і все, що там є, залишається тобі. Але більше – нічого, – попередив він. Людмила не збиралася відступати. Вона вирушила в село до свекрухи, вимагаючи, щоб та переписала новий будинок на їхнього сина. Інакше обіцяла подати до суду на обох
Людмила зупинилася, ледь не випустивши з рук ключі. Вона щойно відчинила свій потаємний ящик у шафі – і застигла: він був порожній. Жодної купюри. Ще кілька днів тому
Ніні було всього двадцять п’ять, коли її життя в один момент розсипалося на друзки. Її чоловіка раптово не стало, і світ ніби втратив кольори. Не просто залишитися вдовою з маленькою дитиною на руках в такому молодому віці. Їхня донечка Іринка тоді мала лише чотири рочки. Щоб хоч трохи оговтатися, вона віддала доньку на деякий час своїм батькам у сусіднє село. Там дівчинці було спокійніше, а Ніна могла зібрати себе докупи й думати, як жити далі. Про нове заміжжя вона навіть чути не хотіла. Втрата була надто свіжою, а рана – надто глибокою. Та, як це часто буває, доля мала свої плани
Ніні було всього двадцять п’ять, коли її життя в один момент розсипалося на друзки. Її чоловіка раптово не стало, і світ ніби втратив кольори. У хаті стояла гнітюча
Вадим умів бути уважним, ніжним, говорив правильні слова. На його пальці ніколи не було обручки, у соціальних мережах – жодного натяку на сім’ю. Він навіть розповідав про плани на весілля, правда, завжди додавав: треба трохи почекати, зараз складний період. Правда розкрилася неочікувано й болісно. У розпал робочого дня до кабінету Вікторії зайшла незнайома жінка. Без привітання, холодно й різко сказала: – Я – дружина Вадима. На підтвердження поклала на стіл фото з їхнього сімейного альбому та копії документів. Вадим не заперечував. Зізнався, що все правда, але намагався рятувати ситуацію: обіцяв розлучитися, казав, що з дружиною давно не живуть як сім’я
Вікторія йшла знайомою вулицею, тримаючи в руках сумочку, але зовсім не помічаючи ні людей, ні машин. Сльози стікали по щоках, а в голові безперервно крутилися думки: як таке
Ще до весілля Андрій мені запропонував, щоб гроші у нас були окремо, а не спільний сімейний бюджет. Я тоді мала гарну роботу, добре заробляла і нічого поганого в тому не бачила, адже мої свекри завжди так жили і прожили в шлюбі щасливо чимало років, навіть зараз пенсія окремо у них. Але я й гадки не мала про те, що тепер пошкодую, що погодилася з Андрієм тоді
В мене вже руки просто опускаються, коли я дивлюсь на свій старий гаманець і згадую, що залишилася без нічого. Без грошей, без спокою, без можливості купити навіть щось

You cannot copy content of this page