Головна

Життєві історії

Бо я знаю, як воно – бути невісткою, яку не прийняли. І я поклялася собі: ніколи не стану такою свекрухою, від якої хочеться тікати світ за очі, – сказала Галина. Андрій нахилився ближче. – Ти ж ніколи не розповідала мені про це. – А може, пора. Щоб ти зрозумів, чому я ціную Оленку і чому хочу, щоб у вас було щастя, а не війна між поколіннями. – Мені було всього двадцять, коли я виходила заміж за твого батька, – почала Галина. – Я була закохана до нестями. Здавалося, що немає на світі щасливішої дівчини. Але я ще не знала, що разом із чоловіком я отримаю і його матір – твою бабу Оксану. – Бабу Оксану? – здивувався Андрій. – Я ж її майже не пам’ятаю
Життєві історії 0
– Мамо, можна я запитаю? – почав якось Андрій, уважно дивлячись на свою матір. – Питай, сину. Чого ж ні? – усміхнулася Галина Степанівна, витираючи руки рушником після
Мамо, ти мене зрадила, – якось подзвонила мені донька. Я була здивована і засмучена водночас, адже чоловіка не стало давно, я сама її виховувала, заміж більше не вийшла, в усьому відмовляла собі, аби лише вона була щасливою. Тепер вона доросла, у неї своя сім’я, я дуже їм допомагаю в усьому, але донька на мене дуже ображається, що я зустріла Олега і тепер заради нього лише живу
Життєві історії 0
Мамо, ти мене зрадила! — ці слова я почула від доньки й не могла повірити власним вухам. Зрада? Я, яка носила її дев’ять місяців, яка залишилась одна після
То це правда?! – Микола зиркнув дружину. – Моя теща зійшлася з моїм батьком? З тим, кого я бачити не хочу?! – Коль, ну чого ти так… Вони ж просто допомагають одне одному… – несміливо намагалася заспокоїти Ірина. – Замовкни! – різко обірвав він. – Ні, я цього так не залишу. Я й так маму ледве вмовив, щоб у село подалася, а тут ще цей… тато, який мене колись покинув! Він подзвонив Ганні. – Ви що собі думаєте?! – гримів у слухавку. – Ви тепер з моїм батьком? – Миколо, – спокійно відповіла Ганна, – я не маю права втручатися у ваші образи. Але Олександр мені допомагає. Він єдиний, хто простягнув руку в скруті. – Та хай він пропаде! Він мені чужий, а ви… ви робите мене посміховиськом
Життєві історії 0
Ганна Семенівна мала простору двокімнатну квартиру у місті. Все життя вона працювала і збирала на те житло. Казала завжди: – Хай буде хоч невелике, але своє. Бо під
Коли син одружився, я стала часто приходити до них з невісткою і натякати на онуків. – Твій батько навіть не встиг натішитися тобою, а онучат взагалі не дочекався. Роки швидко збігають, так добре жити, коли велика сім’я. Невістка завжди мовчала, а одного разу сказала, що має до мене серйозну розмову, а я цьому рада лише була
Життєві історії 0
В той день я сиділа на лавці у нашому парку, дивлячись на дітей, що гралися поруч. Вони сміялися, бігали, і їхні щасливі голоси звучали, як музика для моєї
Михайле, а ти ніколи не жалкував, що ми зійшлися? – спитала Марія. – Та ти що! – засміявся Михайло. – Я б жалкував, якби ми тоді на весіллі не заговорили. Бо то була друга молодість. Він узяв її за руку. – Знаєш, свахо… я й досі кличу тебе «свахою», бо так ми зустрілися. Але в серці ти – моя жінка. Вона усміхнулася крізь сльози: – А ти – мій чоловік. – Ото сваха з сватом зійшлися! – вони лише сміялися у відповідь: – А чому б і ні? Бо зрозуміли просту істину: щастя не питає віку чи статусу
Життєві історії 0
Марія Степанівна жила самотньо в селі. Донька Оля давно вийшла заміж і переїхала в місто, а сама Марія залишилася у старій хатині з садом і курми. Вдень мала
Ми продали двокімнатну квартиру тещі, бо її все одно одну не можна було без догляду залишати. Вона вже немолоденька, почала про все забувати. Як би там не було, а їй вже 85. Я завжди любив та поважав матір дружини, вона доброю та мудрою жінкою завжди була, всі роки чудово ставилася до мене. Але останнім часом все змінилося дуже і я став шукати будинок для літніх людей
Життєві історії 0
Я просто сидів у кріслі, дивлячись у порожнечу. За вікном йшов дощ, але я не відчував його холоду. Мої думки були далеко, у моїй сім’ї, у моїй проблемі.
Мамо, ти знову двері забула замкнути! – сварилася вона одного ранку. – А якби хтось зайшов? – Та я ж… я пам’ятаю, що закривала, – виправдовувалась Олена Сергіївна, почуваючись винною. – Пам’ятала… А потім забудеш чайник, газ, і що? Я більше не можу так, мені тісно з тобою, – все різкіше говорила Ліда. Серце Олени стискалося від цих слів. Вона жила заради доньки, а тепер чула тільки докори. І ось одного дня Ліда прямо заявила: – Тобі буде краще в будинку для літніх людей. Там і догляд, і компанія. – Доню, не віддавай мене, будь ласка! – просила мати, хапаючи її за руки. – Я ж нічого поганого тобі не зробила… Але Ліда була непохитна
Життєві історії 0
Олені Сергіївні було вже майже сімдесят. Життя промайнуло, як сон, і тепер вона жила з донькою Лідою в одній двокімнатній квартирі. Ліда була її пізньою радістю: Олена народила
Одного вечора Василь, прийшовши додому, оголосив, що їде у відрядження на десять днів. Серце Марії стиснулося, але що вона могла зробити? Чоловік уже все вирішив. Коли Василь повернувся, його вигляд був зовсім іншим – засмаглий і радісний. Входячи в будинок, він з порогу сказав: Маріє, дякую за тридцять років любові та турботи. Ми разом пройшли через багато, і ти подарувала мені двох чудових доньок. Але я зустрів іншу, давно. Ми разом уже сім років. Я чекав, поки наші дівчатка підростуть. Я її люблю, і ти знаєш, що коли я люблю, то це назавжди. Вона молодша за мене майже на двадцять років і пережила чимало горя. Не можу її залишити, розумієш
Життєві історії 0
Марія вже не могла зрозуміти, що відбувається в її житті. Чоловік давно перестав ділитися своїми думками, не приходив додому на вечерю, хоча вона завжди готувала для нього найсмачніші
Однієї неділі батьки зателефонували: – Синку, приїдьте з Оленкою, треба серйозно поговорити. – Щось трапилось? – стривожився він. – Ні-ні, все добре, просто ми з батьком прийняли важливе рішення і хочемо його повідомити. Приїхали. За столом – уся сім’я: батьки, Наталя з донькою. Оленка ще з порога відчула, що пахне напругою. Після чаю Петро Іванович прокашлявся, наче налаштовуючись на непросту розмову: – Діти, слухайте нас уважно. Ми вже старіємо, хворіти почали, сили не ті. Хочемо, щоб усе було справедливо
Життєві історії 0
Валерій з Оленкою вже понад десять років жили у своєму невеликому, але затишному будинку. Він працював інженером, вона – викладала англійську в ліцеї. Жили скромно, але вистачало на
Наближалося 25-річчя шлюбу, і Галина сподівалася, що це буде великий святковий день, на який збереться вся родина і друзі. Та коли вона запропонувала Павлові відсвяткувати це, він одразу відмовився. Гроші потрібні, а свято не таке вже й важливе, мовляв. Це дуже засмутило Галину. Як можна так ставитися до святкування важливої події? І гроші – хіба вона просила їх у Павла? Вона сама вже рік працювала додатково, відклала гроші на святкування. І заощадила близько 25 тисяч гривень – цього було б достатньо. Павло не захотів святкувати, і Галина вирішила, що хоча б подарує йому щось на пам’ять – новий мобільний телефон
Життєві історії 0
Галина давно мріяла, що 25-річчя її шлюбу стане справжнім святом для неї та її чоловіка. Зрештою, коли, якщо не зараз, бо ж живе все життя для інших? Діти

You cannot copy content of this page