Життєві історії
— Тарасе, мама попросила допомогти їй з оплатою стоматолога. Їй самій зараз не вистачає семи тисяч гривень. Я подумала, що можемо переказати з нашого спільного рахунку, а наступного
— Мамо, я залишаю дітей тобі, бо маю нарешті подумати про своє щастя, а не все життя тягнути цей віз самотужки, — спокійно сказала дочка, застібаючи велику валізу.
— Марто, ти тільки не роби з цього сімейну виставу. Будинок оформимо на Романа, мою квартиру продамо, частину грошей вкладемо в майстерню, а я переберуся до вас. Тут
— Назаре, викинь негайно цей чек, інакше моя мама таке влаштує, що ми до ранку не заснемо! Люба різко висмикнула з рук чоловіка паперову стрічку з крамниці й
— Мамо, ти тільки не клади слухавку, добре? У нас знову все зійшлося в один день. Власниця квартири чекає оплату до вечора, у Павла затримали гроші за підробіток,
— Мамусю, тільки прошу, не засмучуйся через дрібниці. Сьогодні такий день, усі хвилюються, місця вже розписані. Ти посидиш ось тут, в куточку, добре? Звідси теж усе видно. Андрій
— Ти ж у нас дівчина ніжна, тобі серед наших старих нудно буде, краще відпочинь удома, а чоловік швиденько сам до нас заскочить. Саме з цих солодких слів
— Лесю, тільки не починай одразу сердитися. Марина поживе в нас приблизно місяць. Я вже сказав, що кімната нагорі вільна. Їй зараз треба трохи спокою, тому прошу тебе:
— Купи собі тюбик клею за кілька копійок і підклей, ти ж у нас господиня, а нові чоботи зараз — це занадто велика розкіш, ми мусимо потерпіти, —
— Соломіє, ми добу в дорозі, а ти поставила перед нами саму кашу? Я думала, хоч котлети будуть, салат якийсь, домашня випічка. Ми ж не щодня до тебе