У мене є молодша сестра, Яна, яку мама любить більше, ніж мене. Різниця у нас в вісім років, тому я прекрасно пам’ятаю, як виховували мене, а як сестру. Різниця дуже велика. Мама завжди віджартовувалася, що, мовляв, вона молодша. Постійно доводилося слухати «ну поступися сестрі, вона маленька», «ну допоможи Яночці, у неї не виходить», хоча мені ніхто не поступався і не допомагав.
Турботу про сестру мені ставили в обов’язок, не забуваючи давати їй зрозуміти, що зі мною рахуватися не обов’язково. Якщо я щось не давала або забороняла, вона бігла до мами і в підсумку я отримувала на горіхи, а сестра – те, що їй було потрібно. Звичайно, мене такий стан справ не влаштовував і ніякого бажання зайвий раз спілкуватися з сестрою у мене не було.
З дому я пішла в вісімнадцять років, просто я зрозуміла, що більше так жити не хочу. Зібрала речі і пішла. Мама пророкувала, що через тиждень я повернуся, але помилилася.
Я старанно працювала, щоб довести мамі, що я можу досягнути чогось і сама, що вона помилялася, але потім зрозуміла, що мамі байдуже. Вона захоплювалася успіхами Яночки. У підсумку я стала розвиватися вже виключно для себе.
З родиною з часом я перестала спілкуватися. Знала, що мама продала свою двокімнатну квартиру, щоб виділити сестрі гроші на весілля. Тепер мама живе в однокімнатній квартирі, а сестра переїхала до чоловіка в комуналку. Мене на весілля навіть не запросили, про неї я дізналася з фотографій, які викладали мама і сестра. Прикро не було, я все одно б не пішла.
Я в той час заробляла собі на квартиру. Роботи було багато, вона була складною, але мені вдалося зібрати на двокімнатну, взявши відносно невеликий кредит. А сестра за цей час народила трьох дітей. Все це в комуналці.
Мені про ці події розповіла мама, яка раптом почала мені частенько дзвонити. Навіть в гості зволила приїхати вперше за стільки років. Походила по квартирі, поохала, що така простора кухня, кімнати немаленькі. Ще раз розповіла, що сестра з трьома дітьми і чоловіком тулиться в комуналці.
Я натяки пропустила мимо вух. Але мама вирішила справу так не залишати. Через тиждень вона приїхала до мене знову, привезла купу фотографій моїх племінників, сподіваючись розтопити моє серце. З чого вона вирішила, що це допоможе, я не знаю. Почала розповідати, як сестрі важко живеться, що чоловік погано заробляє, розвернутися їм ніде, а потім запропонувала:
– А давай ти з сестрою поміняєшся житлом? Вони в’їдуть в твою квартиру, а ти в їхню кімнату. Тобі одній вистачить, а їм там дуже тісно.
Я відповіла, що ні з ким я мінятися не збираюся, а житлові проблеми сестри це не мої проблеми. Нехай заробляють собі на житло. До того ж мама, продаючи квартиру, могла б передбачити, що її улюбленій донечці буде ніде жити. Але про це я говорити не стала. Мама сплеснула руками, що іпотеку вони не потягнуть, Яна працювати не може, у неї троє дітей, а чоловік один не витягне.
Хоч я мамі все популярно пояснила, вона не втрачає надії, що я таки погоджуся на переїзд.
А буквально вчора у мами з’явилася нова ідея – якщо я не хочу мінятися квартирами, тоді я повинна допомогти купити квартиру сестрі, сплативши за неї перший внесок. Як вам?
Я думаю, що напевно треба припинити спілкування з родичами, бо їхні апетити ростуть з кожним днем все більше.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
