На початку цієї весни мій син одружився. І ця подія змінила не тільки його життя, але і моє.
Мені 62 роки, я вже на пенсії. До того, як син одружився, ми з ним жили в нашій двокімнатній квартирі.
Володимиру моєму 35 років, він щось настільки забарився з одруженням, що я вже стала хвилюватися, чи дочекаю я внуків.
Так що коли він нарешті знайшов собі наречену, я дуже зраділа.
Та в Володимира з Наталею не було де жити. Син мій, на жаль, власним житлом не обзавівся, а Наталя теж ще не встигла (невістці 25 років всього).
Я не уявляла, як я уживуся з невісткою, бо чесно кажучи, мені невістка спочатку зовсім не сподобалась.
Та й заважати синові я не хотіла, тому просто не знала, що мені робити.
І тут, якраз, сталася ще одна подія в нашій родині, на жаль, сумна – не стало моєї тітки, маминої рідної сестри.
Моя тітка жила доволі самотнім життям в селі. Вона ніколи не була заміжньою, дітей не мала.
Тому після того, як її не стало, я стала її єдиною спадкоємицею.
Будинок тітки перейшов мені, але з однією умовою – продавати його не можна було. Тітка не хотіла, щоб її дім перейшов чужим людям, такою була її остання воля.
Я не уявляла, що мені робити з цим будинком, але моя подруга порадила мені зробити там косметичний ремонт і переїжджати в село, а молодятам свою квартиру залишити.
Я довго думала над цим, адже себе в селі я не уявляла. Я народилася і виросла в місті, а в село до тітки приїжджала кілька разів на рік.
Та щастя сина для мене було на першому місці, тому я вирішила спробувати. Думаю, поїду на весняно-літній сезон, а там побачим.
Перші дні я просто не знала, до чого мені братися, так сумно було. А потім вирішила посадити грядки біля хати. Не вміла нічого, багато в сусідів питала, дещо в інтернеті навіть дивилася, але в підсумку процес мені сподобався.
Зараз у мене вже з’явився перший урожай, і я так тішуся кожним огірочком, кабачком, помідоркою, що я ніколи в житті нічим так не тішилася.
Я встаю разом з сонечком, дихаю свіжим повітрям, п’ю каву, і відразу беруся до роботи.
Я бачу, як розпускаються мої квіти біля будинку з першими промінчиками сонця. Вдихаю цей ранковий туман. Я в місті таких прекрасних відчуттів ніколи не мала.
Мені так зайшло життя в селі, що я навіть сама не сподівалася.
– Мамо, тебе коли додому чекати? – питає син.
А я лише посміхнулася, бо тепер у мене є свій найзатишніший дім, який я ні на що не проміняю.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
