Ми з чоловіком нарешті збудували будинок для себе, а наші майбутні свати чомусь вирішили, що дім годилося б віддати молодятам.
Та я з ними не згідна, адже про власний будинок я мріяла багато років, уявляла, як вирощуватиму квіти і питиму каву на терасі.
Відколи ми одружилися, ми з чоловіком жили в міській квартирі.
Обоє родом з села, але поїхали в місто вчитися і там і залишилися.
Спочатку ми знімали житло, а потім вже придбали свою квартиру.
В шлюбі ми разом вже 25 років, у нас є доросла донька.
Спадщини у вигляді будинку батьки в свій час мені не залишили.
Я в сім’ї старша донька, моя молодша сестра залишилася в селі біля мами, тому я вважала справедливим те, що батьки відписали свій будинок їй.
А мені вони віддали невелику земельну ділянку і сказали – будуй сама будинок.
Грошей у нас не було, тому будівництво затягнулося майже на 20 років.
Ми хотіли збудувати будинок нашої мрії, щоб була простора кухня, затишна спальня, велика зала і обов’язково веранда, на якій я зможу щоранку пити каву.
Коли ми зрозуміли, що з зарплат ми будову не закінчимо, чоловік розрахувався з роботи і поїхав на заробітки.
Останні шість років він працював в Польщі на будовах.
Приїжджав всього два рази на рік – на зимові свята, і влітку на два тижні. Все заради того, щоб швидше переселитися в наш будинок.
До того ж, донька виросла, вже сама працює. І заміж надумала виходити, хлопець вже зробив їй пропозицію.
От ми і поспішаємо, хотіли переїхати в будинок, щоб доньці квартиру залишити.
Правда, ремонт після себе в квартирі ми вже не встигнемо зробити, щоб молоді в’їхали в нове і чисте, але ми подумали, що зможемо допомогти їм з ремонтом пізніше.
Майбутній зять вирішив прийти до нас в гості з батьками, щоб ближче познайомитися з майбутніми родичами.
На Різдво ми приймали старостів, прийшов наш майбутній зять, з батьками і рідною сестрою.
Я за кращими нашими традиціями гарно накрила стіл, сіли ми, почали знайомитися.
Свати відразу мені сподобалися, щирі такі, привітні люди.
Ми добре посиділи, і тут сваха мене питає, на кого я збираюся будинок оформляти.
Було б добре, каже, відразу на обох дітей, щоб її син відчував себе повноправним господарем.
Від здивування я навіть не знала, що їй відповісти – про те, що я збираюся віддати будинок доньці, мови ніколи не було.
Ми це навіть не обговорювали!
Але сваха вирішила, що вони дають синові машину, нову, з салону, а я маю віддати їм будинок, та ще й оформити на них.
Коли ж я сказала, що збираюся дітям залишити квартиру, сваха встала з-за столу і пішла.
«На такі умови ми не погоджуємося», – сказала вона, взуваючи в коридорі черевики.
«З нас – машина, з вас – будинок».
Що робити, ми не знаємо. Я ж скільки часу мріяла про свій будинок, скільки праці вклала.
Чоловік мовчить, каже, як вирішиш, так і буде.
Донька засмучена, каже, що наречений її зробить так, як скаже його мама.
Як бути? Я не готова віддавати свій будинок, але і не хочу псувати життя своїй дитині!
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
