Поруч біля мене живе старенька бабуся, вона вже дуже довго моя сусідка вже, вона колись ще з мамою моєю дружила, у них дуже гарні відносини були багато років.

Бабусю Надію я знаю ще з самого дитинства, колись на її подвір’ї було весело та гамірно, а зараз вона живе зовсім одна, її життя змінилося дуже.

Сина бабусі не стало пару років тому, а донька її живе дуже далеко, знаю лише єдине, що вона за кордоном зараз.

Раніше Наталя приїжджала частенько, щось привозила мамі, залишала якісь гроші. Зараз вона не приїжджає, вже й давно не знаємо як вона там, адже Наталя зовсім не дає про себе знати, у неї зараз зовсім інше життя.

Донька бабусі Наталки вже й гроші не пересилає, давно перестала це робити і нічим не допомагає вже багато років. Ми всі в селі вже вважаємо цю стареньку жінку самотньою, адже так і є, насправді.

Сусідці бабусі Наталці допомагають сусіди, знайомі люди в нашому селі, я теж частенько заходжу до неї: приношу продукти, завжди даю їй свіже молочко, часто допомагаю на городі, хоча вона вже не садить всю свою ділянку, але навіть невеличку ділянку городини їй обробити важко, тому я завжди знаходжу якусь годину-дві і приходжу їй щось допомогти, навіть, якщо вона сама мене не просить.

Цієї весни бабуся Наталка занедужала, все на городі я саджала сама, вона мене попросила, а відмовити я не могла, бо було шкода стареньку. Навесні теж їй допомагала все прополювати.

А минулого тижня моя дитина пішла на город до бабусі Наталі, мої діти частенько ходять туди, граються на подвір’ї старенької, розмовляють з нею, інколи я прошу щось їй віднести.

Я тоді в хаті прибирала, мила підлогу, прала білизну. Я бачила, що діти пішли до сусідки, але вони там часто гралися, тому не придала великого значення цьому. Я тоді продовжувала робити свою справу і не звернула особливу у вагу на це.

Одним словом, дитина є дитина, моя донька, якій 7 років, пішла і почала рвати і їсти бабусині яблучка, там в саду одна яблунька у неї смачна. Вони якраз поспіли у неї, такі гарні, червоненькі висять. От Світланка і пішла по них.

Хочу, щоб усі зрозуміли, що це дитина – ну з’їла вона яблуко чи два, ну, можливо. в кишеньку пару поклала, я б навіть значення цьому ніколи б не придала.

Бабуся вийшла з хати, почала сварити Світланку, кричала щось, а донька прибігла додому вся в сльозах, вона сказала, що до бабусі більше не піде.

А сусідка бабуся Наталка вже за пів дня усім встигла розповісти, що моя дитина всю її яблуню обтрусила, а вона хотіла їх сама обірвати і на базар в неділю якусь відвезти.

Я розумію, що вона вже стара людина, їй 71 рік, але хіба так можна чинити? У нас цього року яблука не вродили, померзли ще навесні, тому дитя і пішло по те яблуко в її садок. Я в неділю пішла на базар, купила трохи яблук і віднесла бабусі Нталці, щоб вона не жалілася людям.

Я їй нічого не говорила, але більше я до неї ходити не буду і діти мої на подвір’ї гуляти в неї не будуть.

А вчора вона мене покликала до себе і попросила принести їй хліба, щоб вона зайвий раз не йшла в магазин. Я відмовила, пояснила їй, що я їй чужа людина, дітей моїх вона не любить, то нехай шукає свою доньку і в неї щось просить.

Я відмовила, а коли прийшла додому, то шкода стало стареньку все одно, адже серце – не камінь. Думала що занесу їй сьогодні вечірнього молока, коли повернуся з роботи. А вже в обід люди стали мені розповідати, що сусідка говорить про мене нехороші речі, ніби я її доглядати ходила за хату, а коли вона мені відмовила, то я перестала до неї ходити.

Я досі не можу зрозуміти, для чого вона так сказала. Це ж неправда, а вона стара людина і таке говорить про мене. Ну як так можна? Як після цього робити людям добро?

Я знаю, що вона сама і мені шкода її стареньку. Але чи варто тепер ходити до неї і їй робити добро?

Фото ілюстративне.