Досить частенько помічаєш, що є ж такі люди, напевно кожен із ними в своєму житті зустрічався та спілкувався – прибідняються вони завжди, щоб не мали вони та як би не жили вони, ниють, а у самих грошей хоч лопатою все греби.
Ось саме такою людиною і є зовиця моя, я б сказала про неї – пані з характером світового рівня.
Сестра мого чоловіка Артема користується довірливістю та добротою інших людей та на цьому і живе непогано, вона так звикла, їй так зручно, і все це заради збагачення іта свого власного добробуту, як би дивно не звучало це.
Я з зовицею Мариною не спілкуюся вже майже рік, і не хочу, щиро кажучи.
І не лише тому, що вона ганьбить всіх нас, а й тому, що вона і своїх рідних може ось так навколо пальця просто обвести, якщо справа торкнеться грошей.
І все це заради своєї вигоди, як люди кажуть – нічого святого немає у неї зовсім.
Живе Марина в розкошах, можна сказати: вийшла заміж за досить таки заможного чоловіка, мала свої плани на рахунок нього, народила дочку та згодом зробила все, щоб розлучитися з ним та залишити собі його двокімнатну квартиру. І це, як не дивно, їй легко далося.
Її чоловік міг би забрати все, але мабуть заради дочки залишив все своїй колишній дружині, щоб дитина не жила в орендованих кімнатах з чужими людьми. Або сил не вистачило з цією пані судитися і з’ясовувати стосунки, але аліменти на дочку він теж платив завжди і дуже непогані.
А згодом і ще одна невеличка квартирка Марині дісталася від бабусі її батька, вітчима мого Артема. Бабусі не стало, на жаль, в 88 років.
Саме після того всі рідні люди в родині їй допомагали, збирали гроші для бабусі, на пам’ятник. Лише всі ці фінанси сестра мого чоловіка на бабусю не витрачала, як виявилося згодом, а збирала та відкладала для себе, за них вона потім зробила ремонт в цій квартирі та відразу здала її в оренду за хороші гроші, але пам’ятник після того так і не поставила родичці своїй.
Марина постійно ходить до місцевих чиновників і в інші соціальні заклади, де можна хоч копійку якусь випросити. Якби ви бачили, як вона це робить. Одягає весь самий старий одяг, який має, хоча вона завжди одягається гарно і зі смаком, каже, що їй важко одній живеться, ще й дитину виховує одна без чоловіка.
Марині навіть вистачає совісті приходити до церкви та просити там якісь продукти харчування, а іноді й гроші і одяг, але вибирає вона лише найкраще все.
Я не розумію цього, адже вона не гірше нас живе. Але ж когось вона тим самим обділила, хто дійсно потребував такої підтримки і їжі хоча б у непростий зараз час.
Коли її дорікають рідні та знайомі в тому, що Марина не працює, не заробляє, вона починає сперечатися, що не може працювати, та й дочці вона більше потрібна вдома, а всі хто засуджує її – просто недобрі люди, які ніколи не були на її місці і не знають її життя.
А для чого їй працювати? Аліменти хороші вона має і вчасно, за оренду квартири отримує.
Але у нас з нею взагалі погіршилися стосунки, коли півтора роки тому не стало моєї свекрухи, матері Марини.
Мати Артема залишила у спадок дітям свою трикімнатну квартиру. Вирішено було продати її і розділити гроші навпіл між ним і сестрою.
Куди вже! Марина почала бігати в суд, бідно одягалася та усім скрізь розповідала, що брат багатий, а вона бідна, і взагалі – колись в цій квартирі був прописаний її рідний батько, а значить, вона повинна отримати набагато більшу частку ніж її рідний брат.
Але вона свого не досягла, квартиру ми таки продали і гроші від продажу ми розділили порівну. Скільки Марина на нас говорила всього рідним та знайомим, словами не передати.
Але знайшлися, як не дивно, й такі люди, хто їй вірив, шкодував її, казали, що у нас немає совісті, адже вона сама виховує дитину, а в нас повноцінна сім’я, можемо легко про себе подбати самі, не відбираючи в сестри частку її квартири.
За свої гроші, які Марина отримала від продажу маминого житла, зовиця купила ще невеличку однокімнатну квартиру та зараз там робить ремонт: добудовує, так би мовити, щоб і її в оренду здати за гарні гроші.
З нами вона не спілкується взагалі, але як нам розповідали знайомі, вона постійно й далі скаржиться на своє життя, постійно просить в людей допомоги і каже, що брат з нею так недобре вчинив.
Ось як таким людям живеться? Як їм люди ще вірять? Для нас взагалі це так не приємно, адже вона наша рідня, про неї постійно люди говорять. А на нас їй чому ображатися? Невже мамина квартира вся мала дістатися їй лише тому, що вона живе без чоловіка і сама виховує дитину?
Фото ілюстративне.
