fbpx
Життєві історії
Батьки подбати про все необхідне для щастя доньки: гарний дім у передмісті, дачу біля моря, грошики в банку. Але страшненькою Сашка була, заміж ніхто не брав: – Заведу коханку і проблем не буде, – міркував Вітька

Усе сталося так, як і давно мало статися: міс Потвора накинулася на Вітька, як голодна кішка на курячу лапку.

– Слухай, а тобі шеф шиї не скрутить? – цікавився друг.

– Головне, щоби женитися не змусив, – посміювався Вітьок, не здогадуючись, як близько він був від істини.

Саша була старшою від нього на чотири роки. Закінчила юридичний, працювала адвокатом у приватній фірмі, але чоловіки не затримували погляду на її простакуватому обличчі. Перспектива самотності була темою номер один у сім’ї Костючків, яка вже давно підготувала усе вкрай потрібне для щастя доньки: гарну хатинку в передмісті, дачу біля моря, грошики в банку.

Читайте також: “Я ЛЕЖАЛА НА ЗБЕРЕЖЕННІ БАГАТО РОКІВ ТОМУ, ДО МОЄЇ СУСІДКИ ПО ПАЛАТІ, НЕГАРНОЇ СВЄТКИ З ВЕЛИКИМ ЖИВОТОМ, ПОСТІЙНО ЇЗДИВ КРИВОНОГИЙ ЧОЛОВІК З КАСТРЮЛЬКОЮ”

Але розумниці-доньці перевалило за тридцять, і треба було щось вирішувати. Геніальна думка – підшукати дівчинці простого керованого хлопчика із бідноти – спала на думку турботливій мамі.

– Теорія хороша, але як її втілити в життя? – сердився татусь. – Влаштувати кастинг наречених й обіцяти їм посаг?

– Влаштуємо кастинг водіїв, – підказала мудра мама. – А на посаг, повір, вони клюнуть.

Вітьок відразу сподобався Костючкам: в армії служив, увічливий, з трудової сім’ї. Обкатавши хлопчину на фірмі, він запропонував йому возити доньку. Саша натяк зрозуміла і дуже швидко знайшла привід запросити його у власне затишне гніздечко. Виходячи з авто, вона нібито підвернула ногу, і Вітькові нічого не залишалося, як взяти її на руки.

Відтак намалювалася і спільна вечеря. Потопаючи у м’якому кріслі й потягуючи через соломинку коктейль, Вітьок почувався Віктором Михайловичем. Жодна його подружка не вміла так солодко говорити, ніжно торкатися його руки…

Хіба міг Вітьок уявити, що Саша соромилася власних думок?! І такою сильною була її прuстрасть, так скучило за ласкою тiло, що Вітька наче магнітом кинуло в її обійми…

Новина про те, що хвилинна слабість має конкретний плiд і мусить закінчитися шлюбом, заскочила його зненацька. Ні, він поважав шефа і йому подобалася його донька, але щоб отак раз-два й одружитися у двадцять два?! Але вибору не було, і про це рішуче повідомив йому майбутній тесть.

Ніколи ще Вітя Гірко не почувався таким безпорадним та розчaвленим. Хіба ж він мужик, якщо навіть одружитися не може за власним бажанням. Але ж хіба таку долю вибирають: стара хрущівка на околиці, хворі батьки, сестра, яка не хоче вчитися. На столі щодня – картопля та огірки, одна пара нормальних туфель на двох з батьком.

Весілля було гучним. У розкішній сукні з ніжними ружами Саша виглядала мило, а Вітьок був взагалі голлівудською зіркою. Дорогий ресторан, гарні слова та ніжний Сашин погляд. От якби ще не Ксанка…

І для чого сестра запросила на весілля подругу? Вони не бачилися стільки років, але смак цих солодких губ назавжди залишився із ним. І ось тепер його перше кохання, стріляючи смарагдовими очима, сиділо майже поруч.

Вона перехопила його біля туалету, коли гості пішли танцювати, а наречену схопив в обійми n’яненький татусь Вітька.

– То як я тобі? Розповніла, може? – вона притиснулася до нареченого пишним бюcтом. – Покажеш де?!

Він цілував її, не боячись бути пійманим, віроломно зрікався Саші…

Залишок весільного вечора Вітьок горів вогнем нетерпіння скоріше заграбастати Оксану. Мати коханку особистому водієві жінки виявилося справою непростою, але Вітьок демонстрував дива винахідливості. Зустрітися вдавалося, коли машина стояла на мийці, на СТО чи біля батьківської хрущівки.

Втім жінчині принади ставали дедалі яскравішими на тлі жaхливих мінусів коханки. Жінка турбувалася про нього, як про дитину: і годувала смачненьким, модно вдягала, сюрпризами всякими дивувала. Йому подобалося, коли вечорами Саша читала з ним книги, радилася у всіляких дрібничках. А з Ксанкою було все навпаки. Вона любила грати на нервах, капризувала, змушувала ревнувати, без докорів сумління вимагала гроші. З нею він перетворювався на примітивну, брутальну тваринку.

За тиждень до пoлoгів Сашу поклали до лікарні, і Ксанка, яка давно очікувала цього моменту, напросилася до коханця в «хороми». Вони пили дороге вино, крутили фільми й переверталися на подружньому ліжку, коли задзеленькав телефон і тесть незвично тремтячим голосом привітав Вітька із сином.

– Яким сином? – не повірив той. – Їй народжувати через тиждень.

– Маля вирішило по-своєму, – розсміявся новоспечений дідусь. – Вранці тебе до неї пропустять.

Ще хвилину тому він і думати про жінку не хотів, а тепер її грубувате, але водночас ніжне обличчя застигло перед очима. Як там вона саменька у палаті? Про сина й думати боявся. Загадка буття, як з нічого з’являється нове життя, не вкладалася у його юні мізки.

– Йди до мене, – потягнула за шию Ксанка, – я заскучила!

Він поглянув на її бездоганне тiло, привідкритий рожевий ротик і …вперше не відчув бодай натяку на бажання. Думки крутилися навколо дружини. Згадалися раптом руки із довгими пальцями, які ласкаво перебирають його волосся перед сном, і в носі защипало. Невже він її любить? Таку безколірну, таку безнадійну міс Страхополох?

…Саша лежала на ліжку і з ніжністю спостерігала, як працює ротиком синочок. Гpyди трохи поболювали, але то був бiль на межі блaженства… От і сталося найголовніше в її житті – вона стала мамою. Шкода, що немає поруч Вітька. А може, це й до кращого. Неможливо було б побачити байдужість у його очах, відчувати фальш у словах. Уже ліпше побути на самоті з сином.

– Завтра вранці прийде твій тато, – шепоче вона немовляті. – І відразу тебе полюбить. Шкода тільки, що мене не покохає ніколи.

Двері палати привідчинилися, і в щілину зазирнуло винувате обличчя медсестри.

– Сашенько, ви не спите? Тоді подивіться у вікно – це не ваш шоу влаштував? Транспарант натягнув, букет з кульок до дерева прив’язав…

– Не мій, – усміхнулася Саша й відчула легкий укoл ображеної гордості. – А що там написано?

– «Жінко, дякую за сина! Я вас дуже люблю!» – відповіла медсестра.

– У мого забракне фантазії, – додала Саша й подумки сказала: “І кохання”.

Синочок наївся. Саша зцiдила залишки молока і підійшла до вікна – цікаво, хто схвилював медсестру.

На вулиці було темно, йшов дощ. На оранжевому полотнищі, яке прилипло до авто, білою фарбою зміїлися букви, вітер шарпав букет кульок. Під старим дубом курив якийсь хлопчина. Це ж треба, як когось люблять. Але щось знайоме видалося у цьому змокрілому до нитки закоханому. Чоловік підвів голову, і Саша впізнала …Вітька.

Він також побачив її і радо вибіг під дощисько. Холодна злива лупила його по обличчю, а Сашина сльозинка щастя впала на лобик їхнього хлопчика.

Джерело

Related Post

facebook