Зараз усім складно живеться в такі часи непрості, а от, що там говорити, а рідна моя старша сестра – класична така собі бізнес-леді! І за сумісництвом – самотня жінка, вже так склалося в її житті. У 40 років у неї ні кошеня, ні дитини немає, тепер вже й не буде, швидше за все, немає навіть про кого піклуватися.
Одна лише робота в моєї Світлани в голові і більше нічого немає, ніяких інших життєвих цінностей та турбот! Плани, проекти, презентації різні. Квартиру купила собі сама, з нуля, кредит сама виплатила теж чималий. Ремонт дуже гарний та дорогий там зробила, машину шикарну собі нову купила. І при цьому вона ще чекає чогось від наших батьків, яким така розкіш і не снилася жодного разу в житті, уявляєш?
Відносини між рідними сестрами Світланою та Мариною з дитинства були дуже прохолодні – надто вже вони різні і зовні, і за характером своїм. Старша, Світлана – красива, завжди досягає своїх цілей, за щоб вона не взялася, наполеглива в усьому, явний лідер. Молодша, Марина – навпаки, домашня тиха, мовчазна та скромна людина, загалом не ініціативна, не звикла сама вжитті чогось досягати.
І життя у них склалося по-різному. Сама Світлана ще зі студентської лави була налаштована на роботу та кар’єру, а Марина при першій же можливості вийшла заміж, народила трьох дітей і зараз не працює, а сидить вдома, займається дітьми та господарством. Пече для родини пироги, перевіряє уроки в дітей та водить їх по різних гуртках. Молодша дочка в наступному році йде в перший клас, так що вдома справ повно, і присісти їй ніколи.
Світлана з раннього ранку до пізньої ночі сидить на своїй нелегкій роботі, часто їздить по відрядженнях, тому з батьками розмовляє нечасто, навіть по телефону, а зустрічається і зовсім у виняткових випадках.
Зате з Марина та її дітьми батьки бачаться кілька разів на тиждень. Старенькі радіють онукам, щасливі, що мають їх аж троє, душі не чують в цих дітях, усе готові віддати їм.
Мама Марині ще з самого початку допомагала з онуками: і в колясці кожного возила днями, і в пісочниці сиділа з ними, і зі школи забирала. Відносини з Мариною у матері й тата просто в усьому чудові: вони разом ходять за покупками, із задоволенням можуть годинами розмовляти по телефону на будь-які теми, обговорюючи новини і спільних знайомих, ходять один до одного в гості.
З Світланою, на жаль, такої близькості ні у кого з батьків немає, чомусь так поступово склалося. Адже старша донька весь час зайнята своїм життям і своїми власними справами, поспішає постійно, спілкується на бігу, говорить тільки по справі, без приводу ніколи не телефонує, а коли зателефонувати їй, то їй постійно ніколи поговорити навіть з найріднішими людьми.
Коли мати з сестрою були у неї в гостях в останній раз, вже ніхто і не пам’ятає. Можливо, років десять тому, на новосілля. Вона ніколи їх і не запрошувала до себе, вона постійно зайнята.
У кращому випадку, звісно, Світлана рідко зустрічається з батьками і сестрою у свята вдома у мами з татом. Якось так з самого початку повелося, що і Новий рік, і дні народження всіх у сім’ї, в тому числі і чоловіка та дітей Марини, своєї молодшої доньки, відзначаються в квартирі у батьків.
– Не в нашій же однокімнатній квартирі всім родичам збиратися! – переконана Марина в своїй правоті. – У мами з татом святкувати краще, місця більше – у них все-таки велика трикімнатна. І приготувати можна щось, і стіл накрити великий для рідні, і гостей запросити, ту ж Світлану, мою свекруху з чоловіком, інших родичів. У нас просто ніде навіть їм сісти.
Марина з чоловіком і трьома дітьми дійсно досі живуть в однокімнатній квартирі – правда, дуже великій, розгородженій перегородкою і переробленій в двокімнатну – але все одно для п’ятьох дуже тісній квартирі. Квартира та належить свекрусі Марини, матері її чоловіка, дісталася їй у спадок. Після того, як син одружився, його мати пустила туди жити молоду сім’ю.
В принципі, свекруха давно вже не вважає цю квартиру своєю, і нічого не мала б проти, якби діти вирішили розширюватися на основі цієї однокімнатної, вони б її продали і, додавши свої гроші, купили іншу, більшу квартиру.
Деякий час назад такі думки у Марини і її чоловіка були, але взяти кредит в результаті вони так і не зважилися, не вийшло з різних причин. Ситуація зараз в економіці вкрай нестабільна, а у них троє дітей на руках, і працює один чоловік. Якось хвилююче кардинально все змінювати, адже, що буде, коли чоловік без роботи залишиться.
Але і в однокімнатній вп’ятьох вже жити важко.
Тому батьки Марини подумали, порадилися між собою і вирішили помінятися з дочкою квартирами. Багатодітну сім’ю вони пустять в свою трикімнатну квартиру, простору та світлу, а самі будуть жити в їх однокімнатні.
Причому, і переоформити квартиру відразу хочуть лише на саму Марину, що б це була лише власність їхньої доньки, щоб вона могла спокійно вкладати в неї гроші, якщо захоче зробити ремонт.
Батько з матір’ю вирішили вже нехай дочка розпоряджається повністю і відчуває себе господинею у своєму власному домі, а потім ця квартира дістанеться їх рідним онукам. Що стосується старшої дочки Світлани, то у неї все є і так – квартира, машина, хороший дохід. Їй нічого не треба зараз, вона одні і все має для щастя.
Батьки зібрали дочок на сімейну раду, щоб поговорити і озвучити своє рішення, і були дуже здивовані реакцією старшої дочки, Світлана, яка раптом стала виявляти невдоволення в дусі «дуже добре виходить, Марині квартира, а мені що тоді?»
– Наче їй всього п’ять років, і їй цукерку не дали! – невдоволено згадує Марина. – Мама їй говорить – Світланко, ти нас теж зрозумій, ми повинні онукам своїм допомогти, у нас їх троє. Їх ще на ноги ставити і ставити! У тебе все є, а чого немає, ти сама собі можеш купити. За тебе душа у нас з татом дуже спокійна, не пропадеш ти в цьому житті. А у твоєї сестри Марини діти, малий малого менше. І ні роботи, ні житла свого нормального, для такої великої сім’ї, немає. Ми повинні їй допомогти, адже їй лише одна надія на нас лише! Мама думала, що вона все зрозуміє правильно, але яке там! Образилася Світлана на нас усіх, телефон не бере вже тиждень.
Батьки явно не очікували від старшої дочки такої реакції, і тепер розводять руками – а що вона хотіла щось? Пів квартири ще хоче отримати? Але навіщо їй, у неї є житло, своє власне, яке ніхто не забере. Їй на ноги нікого ставити не треба, на відміну від Марини. Гроші потрібні? Навіщо? Полетіти зайвий раз десь в теплу країну відпочивати і ще кудись – так Світлана там вже була, і ще, може, буде, а тут діти босі, яких потрібно годувати, одягати і на ноги ставити.
Як взагалі можна бути такою егоїсткою!
Сама Марина теж вважає, що батьки повинні їй допомогти, хоча б заради дітей, а не сестрі. Та давно вже сама по собі, живе собі на втіху, про батьків і не думає, а Марина їм онуків народила. Як-не-як а продовження роду, гілочка в майбутні століття. І звичайно, рішення передати власність в ту сім’ю, де онуки, дуже навіть справедливе, вважає Ірина.
Незважаючи на образу Світлани, батьки таки переоформляють свою квартиру на свою молодшу доньку Марину, а там – як буде, як складеться вже, так і буде, хоч одна донька їх догляне на старості років, на неї вони й будуть тримати надію.
Мене дуже здивувала розповідь Марини. Невже її батьки вчинили справедливо?
Фото ілюстративне.
