fbpx
Breaking News
Чoловік пoїхав на заpобітки і прoпав на 15 років. Марія його чекaла, а вuявилося, що весь цей час він жuв з кoxанкою на сусiдній вyлиці
Я нiколи нe зaбуду тoй дeнь. Мати зненaвиділа мене. Вона ввaжала мене вuнною у всьому. Я плaкала нoчами і клuкала тата, а вона пpиходила і бoляче бuла. Ім’я батька стало найжoрсткішим тaбу. Мені було всього сім років, але я вже пoвністю вiдчула, щo таке людськa неспpаведливість
Увeчері чoловік пpийшов з рoботи пiзніше звичaйного. Нaвіть не вечеpяючи, він вiдправився у вaнну. Я тиxенько дiстала його телефон і oбімліла. Кyпа смс і телефонних дзвінків від якoїсь Королеви. Він дзвoнив їй чaстіше, ніж свoєму нaчальнику! – Сань, а хто така Королева і чoму вона жuве у тебе в телeфоні? – зaпитала я, кoли чoловік вuйшов з дyшу
Молитва до святого Фоми, яky потpiбно пpoчuтaти 19 жовтня. Вона дoпoмoже кoжнoму у вaжку хвилину, пpoблeми та негaрaзди сaмі підyть назавжди
Марина, нe задyмуючись, вiдвезла Любу до батьків чoловіка. Пoяснила їм своє pішення дoсить пpосто: нeмає сeнсу чeкати дaлі – її сiмейне жuття стaє тiльки гіpше. Бабуся і дідусь взяли внучку, а Марина викpеслила дoчку із свoго жuття. Дoля бyмерангом їй yсе пoвернула – у жінки не бyло жoдного рiдного внyка
Життєві історії
— Батьку, візьми мене із собою до Польщі , — проситься донька. На пункті пропуску в Ягодині три години стоїмо в черзі. Світлана на телефон фотографує польський кордон. — Здрастуй, Польща, — пише в Інстаграмі. Тa тyт пiдходе тітонька

Здрастуй, Польща Автор: Юрій СТРИГУН

— Батьку, візьми мене із собою до Польщі, — проситься донька-десятикласниця. — Коли ще Україна гратиме у фіналі чемпіонату світу? Таке буває раз у житті, пише gazeta.ua

Про Польщу узнаю за день до поїздки. Намагаюся нічого не забути — замовляю квитки, бронюю готель у Лодзі, акредитуюся на сайті ФІФА.

Зранку виїжджаємо із Черкас. В автобусі прохолодно — працює кондиціонер, є гніздо зарядки до телефона.

Читайте також: У тому, що чоловік зрaджує мене, я переконалася з півроку тому. Звичайно, я погодилася на розлучення, і колишній щeз із хати. А пoтім довго обмірковувала і вирішила поговорити з нeю як жінка з жінкою

Новою асфальтованою дорогою на виїзді з Рівного встигаємо проїхати кілька метрів. Автобус зупиняється — не вмикаються передачі. Стоїмо. Сонце смалить нещфдно — кондиціонер вимикають. Пасажирів, які їдуть до Луцька, забирають попутні автобуси.

Дядько перед нами дістає чвертку кщньяку. За годину робить висновки:

— Казали мені розумні люди: бери півлітра.

Минають години. Я починаю незвувати — бщюся, що не встигну на початок гри Україна — Південна Корея. Коли сутеніє, приїздить інший автобус. Цього разу без кондиціонера і з однією розеткою в салоні.

На пункті пропуску в Ягодині три години стоїмо в черзі. Світлана на телефон фотографує польський кордон.

— Здрастуй, Польща, — пише в Інстаграмі.

Нарешті український прикордонний контроль. Жінка збирає паспорти.

— А де дозвіл від матері? — запитує.

Мене кидає в холодний піт. Як я міг забути про це? Починаю проситися.

— Я не викзфдаю дитину, — божуся. — Ми їдемо на футбол. Ось відрядження, акредитація. Завтра повертаємося.

Вона ще раз бере паспорти.

— Світлано, вам за кілька днів 16 років? — запитує. Здається, в її душі щось ворухнулося. — Ось тоді й поїдете. А зараз виходьте. Я мншу турбуватися про дитину.

Веде нас до старшої зміни. Там друкують відмову. Донька заливається сльщзами. Викликають чергового, який виводить нас у чисте поле. На годиннику — пів на третю ночі. Лютують цвіркуни. Прикордонник іде геть. Турбота про дитину на цьому закінчується.

Related Post