У нас багато років була дружня сім’я і я ніколи й подумати не могла про те, що квартира наших мами й тата стане каменем спотикання між мною та моїми рідними сестрами.
Розпочну з того, що наша мама все життя пропрацювала на заводі, вона була дуже старанною працівницею, і від підприємства їй дісталася чотирикімнатна квартира, в якій ми всі жили однією великою родиною. Наші батьки та п’ятеро дітей: я, дві сестри і два брати.
А вже згодом, коли ми виросли усі та вже були дорослими та самостійними людьми, я і мої сестри виїхали з рідної домівки в інші міста влаштовувати своє сімейне життя, мали вже власних дітей, маємо свої сім’ї.
А батьки та наші брати залишилися жити в тій квартирі.
Але так склалося в житті, на жаль, що спочатку не стало обох наших братів, через деякий час за ними пішов і наш тато. Залишилася лише одна мама.
Ми її не залишали саму, а до неї їздили втрьох з сестрами по черзі, відвідували її.
Після всіх цих негараздів та складних подій, які трапилися у маминому житті, у неї погіршилося самопочуття.
Звісно, що у нас не виходило їздити до мами дуже часто, так як ми жили з сестрами далеко зі своїми сім’ями, але ми турбувалися про неї так, як могли.
А незабаром і мами теж, на жаль, не стало. І у нас залишилася лише велика порожня чотирикімнатна квартира.
Та, як виявилося згодом, ця квартира неньки й досі не була приватизована і мати була там оформлена, як квартиронаймач, що здивувало нас усіх.
Поговоривши добре зі своїми двома сестрами, ми ніби як вирішили, що будемо приватизувати цю квартиру самі.
Сподівалися, що згодом ми її продамо та поділимо суму на трьох, так як в цій квартирі ніхто з нас жити не хоче.
Вона велика, там і комунальні платежі великі, але, щоб і жити там комусь, то іншим доведеться сплатити велику суму, а таких грошей в жодної з нас не було, зрозуміло.
Але у всіх життя своє в інших містах, діти, робота, змінювати місце проживання ніхто з нас не хотів.
Але ось минуло вже й цілих п’ять років, як не стало нашої мами, а квартира ця досі не приватизована.
Запитайте мене чому?
Все досить просто – тому що ми не можемо нормально зібратися та вирішити, як нам вчинити, хто буде збирати документи, хто буде ходити по усіх цих інстанціях, хто буде власником квартири за документами, в кінці кінців, адже оформити її на одну людину легше і дешевше, ніж оформляти на нас трьох.
Але ми й до кінця не довіряємо одна одній, хоча прямо про це не говорить ніхто.
Найцікавіше, врешті, те, що поки там ще жили мама й тато, в останні роки вони не працювали, за комуналку ніхто не платив останні роки. Накопичилася дуже велика сума боргу, ще й плюс ці роки, які там зовсім ніхто не жив, а комунальні нараховувалися.
Ці борги, звісно, тепер лежать на нас з сестрами, так як ми там прописані в цій квартирі.
Я віддала найбільшу частину грошей, адже розуміла, що потрібно їх віддати рано чи пізно, повернувши борги, так як я заробляю більше за них.
Зараз ця квартира й досі пустує.
Поки ми нічого не робимо з документами, так як нібито у всіх свої справи та турботи, моя молодша сестра, для чогось стала робити в цій квартирі ремонт, я так розумію, вона вже вирішила, що хоче там жити, каже плани можуть помінятися, щось там з чоловіком у неї не складається.
Вона вже найняла робітників, контролює всі ці роботи з іншого міста. Я їй сказала, живи, оформлюй все на себе, будь власником, але віддай мені мою частку, а з сестрою домовляйся вже як хочеш.
На що вона спокійно повідомила, що таких грошей у неї немає, і нічого вона віддавати не буде. А ремонт йде зараз повним ходом.
Але й мені не потрібна ця квартира, я хочу, щоб або ми її оформили та врешті продали, але щоб її оформити ми повинні зібратися всі разом втрьох, так як скрізь потрібні наші підписи, або нехай вона забирає її, і віддає мені частину грошей, я відмовлюся від своєї частки на користь неї і випишусь.
Але сестра ніяк не йде на нормальний діалог чи якийсь компроміс, не знаю, що вона там собі надумала, ми сперечаємося постійно по телефону, і проблема не вирішується зовсім, все залишилося на тому рівні, якому було, лише між нами одні непорозуміння.
А третя наша сестра взагалі не може визначитися, на чиєму вона боці, і що хоче вона, постійно каже, що ще подумає.
Сьогодні вона підтримує мене, завтра вже вона підтримує її. Я ніколи не думала, що спадок стане між нами.
Невже нам доведеться йти до суду, невже рідні люди не можуть самі між собою домовитися? Або мені потрібно змиритися з тим, що сестра візьме квартиру собі, аби не було суперечок?
Як мені вчинити тепер? Адже ми рідні люди і для мене це важко, непросто зараз в цій ситуації.
Щоб ви зробили?
Фото ілюстративне.
