Нас у батьків двоє: я і моя молодша сестра Катерина. Нещодавно я дізналася, що свій будинок батьки переписали на сестру і вважаю це зовсім несправедливим.
Мені 40 років, сестра на 4 роки молодша від мене. Батькам нашим виповнилося по 70 і вони вирішили про всяк випадок скласти заповіт, але згадали в ньому лише свою молодшу дочку.
Сестра моя зараз живе закордоном, вона виїхала ще років 10 тому в Німеччину. Там вийшла заміж за німця, народила дитину. Сімейне життя у них не склалося і сестра розлучилася.
Та додому повертатися вона не збирається, її колишній чоловік винайняв їй квартиру, я так розумію, що сам і оплачує. На дитину теж гроші дає, то ж сестра не в найгіршому становищі.
Але батьки її шкодують, мовляв, доля у неї не склалася, якщо що, буде мати куди повернутися, тому і свій будинок записують Катерині.
Варто зазначити, що мова йде не про якусь стару хату в селі, а про добротний двоповерховий дім на околиці міста, в дуже хорошому районі. То ж спадщина непогана, я так вважаю.
Мої мама з татом переконані, що у мене ситуація краща, ніж у сестри, бо в мене є чоловік, двоє дітей, повна сім’я. А Катерина – одна в цьому світі, і хто, як не рідні батьки її підтримають.
Я коли дізналася про заповіт, мовчати не стала. Пішла до мами і нагадала, хто весь час їм допомагає. Сестра відколи поїхала, приїжджала додому всього 2 рази. І жодного разу батькам ніяких грошей не передала. Щоправда, раз чи два на рік передає якісь посилки з гуманітаркою, але ті ганчірки ніякої цінності не мають.
А коли що треба мамі чи татові, то вони мені телефонують. Влітку тато захотів електричну косилку для трави, вона недешева, але ми з чоловіком зробили батькові такий подарунок на день народження.
Тепер батьки кажуть, що їм генератор треба, знов мінімум 600 євро – і це все з нашої кишені. Сестра навіть не здогадується, що батькам можна грошима допомагати, а вони в неї просити не хочуть, бо вважають, що їй самій важко.
Виходить, що важко лише Катерині, а нам з чоловіком гроші з неба падають. Але коли я все це мамі сказала, вона навіть образилася, мовляв, рідна дитина їй відпоминає за зроблене добро. Так має бути, діти мають допомагати батькам – переконана моя мама.
До того ж, вона вважає, що свою спадщину я вже отримала, маючи на увазі старий напіврозвалений будинок в селі, який залишився мені від бабусі. Але хіба можна порівняти будинок батьків і бабусину хату?
Я вважаю, що мої батьки чинять несправедливо по відношенню до мене, але як виправити ситуацію, я не знаю.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
