Те, що нам казали, коли ми були дітьми:
Не біжи; йди поволі; швидко; їж усе; мий руки; чисти зуби; мовчи; говори; перепроси; привітайся; ходи сюди; відчепись від мене; йди бавитися; не перешкоджай; не біжи; вважай, бо впадеш; тим гірше для тебе; ти не вмієш; ти замалий; я сам зроблю; ти вже великий; йди спати; вставай, вже пізно; я маю роботу; бався сам; одягнися; не стій на сонці; йди на сонце; не розмовляй з повним ротом… Джерело
Те, що ми хотіли б почути:
Люблю тебе; ти гарний; я щасливий, що тебе маю; поговорімо про тебе; як почуваєшся? боїшся? Чому не хочеш? ти – дуже милий; приємний; розкажи, що ти відчував; ти – щасливий? мені приємно, коли ти смієшся; плач, якщо хочеш; кажи те, що хочеш; чому стрaждaєш? що тобі не подобається? Довіряю тобі; мені приємно з тобою; хочу розмовляти з тобою; мені приємно слухати тебе; ти мені подобаєшся такий, який ти є; гарно бути разом; скажи, якщо я помилився…
Навколо тебе є багато людей, що чекають на слова, які хотіли почути ще в дитинстві.
Нервово смикаючи ручку своєї торбинки, одна пані сказала:
“Знаю, що мій чоловік вміє бути ніжним і сердечним. Він завжди є таким з нашим псом”.
Бруно Ферреро
