fbpx

Багато років тому на Різдво батьки сказали, що віддадуть моєму братові гроші, щоб він купив собі квартиру, а мені залишиться батьківська хата. Невістка погодилася

Мій рідни брат одружився і поїхав з дружиною жити у місто, а я залишилася жити з батьками в нашому селі. В цьому ж селі я вийшла заміж за Миколу, він жив поруч, по сусідству, мав власну хату і ми стали жити в його будинку.

Ми жили, як і більшість звичайних людей, згодом у нас з’явилося двоє хороших та маленьких діток, у брата Андрія теж в місті син. У нас були добрі стосунки і з братом і з невісткою. Недаремно люди говорять, що якщо всі живуть окремо, то в родині зберігається мир та злагода, так і було у нас, це дійсно правда.

Одного разу, якраз на Різдво, ми сім’ями зібралися в батьків. Брат почав говорити, що збирає гроші на квартиру, почав усім нам натякати, що грошей не вистачає, щоб купити собі своє власне житло. Батько наш тоді сказав, що вони з мамою вже багато років відкладають гроші. Тому можуть віддати їх братові, оскільки вони йому дуже потрібні, а мені залишиться тоді батьківська хата, щоб було справедливо.

При цій бесіді була присутня і наша невістка, вона зраділа, нічому не заперечувала. Загалом, того святкового вечора ми всі вирішили, що гроші братові, а хата мені.

Батьки наступного дня віддали синові гроші, і вони щасливі поїхали. Незабаром брат купив квартиру і став в ній жити з дружиною.

Минали роки, діти росли, а батьки старіли. Я нічого не можу сказати, про брата, справедливості ради, адже ми батьків доглядали разом, я більше своєю працею, а вони з невісткою продуктами та необхідними речами. Часто зустрічалися, родинні зв’язки підтримували, все у на було добре.

Коли не стало нашої рідної мами, бо тато пішов першим, тоді я стала оформляти документи на хату. Я звернулася відразу до Андрія, щоб написав відмову. Він довго щось там говорив, а потім запитав, чи продаватиму я її.

Я сказала Андрієві, що звісно продаватиму, бо жити мені є де, а діти хочуть жити в місті, може згодом і квартири там допоможемо їм купити. Я щиро повідала йому про свої справжні наміри.

Вислухавши уважно, брат мовив, що якби я залишила хату собі, то він відмовився б від спадку. А, якщо я хочу її продавати, то гроші маємо поділити. Я була дуже здивована, адже ми домовлялися зовсім про інше, свого часу і вони з дружиною мають це дуже добре пам’ятати.

Та Андрій мовив, що хата в батьків добротна, а тих грошей, що батьки йому дали, не так вже й багато, щоб відмовитися від спадку, адже у нього життя теж не просте, він не так багато заробляє. Андрій дав зрозуміти, що відмови він не напише і буде ділити спадок зі мною.

Я дуже шкодую, що батьки не написали дарчу на мене ще тоді, але ж всі все розуміли і погодилися з цим. Ми якось не хотіли образити брата, довіряли його родині.

Чи можна ще щось зробити поки ми не оформили спадок, щоб хата дісталася мені? Я розумію, що можливо батьки дали Андрієві й не так багато грошей, але вони дали тоді, коли вони були йому дуже потрібні. Всі погодилися, гроші вклали в житло. Чому зараз все забулося? Чому немає совісті? Як справедливо вчинити? Не даремно говорять люди, що нічого так не псує відносини в родині, як гроші та спадок. Тепер я це відчула на собі. Не хотіла сперечатися з братом, але все одно так недобре вийшло.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page