fbpx

Бачу невістка на мене ображається: вже телефон не бере, коли дзвоню, і спілкується холодно, не так як раніше. Одного разу я сказала їй правду про маму її, про те варення і посилки з села

Зараз я мама. Маю двох сина.

Обоє вони вже достатньо дорослі люди.

Старший, Микола, одружився і у нього вже теж двоє дітей, порадував мене онуками: хлопчик і дівчинка.

А молодший, Руслан, ще поки лише закінчує навчання університеті.

З їхнім батьком ми давно розлучилися, він нам не допомагає зовсім ніяк.

Микола живе окремо від мене вже давно, тому зараз моя основна сім’я – це я і мій молодший син, Руслан.

Так виходить, що зараз живемо ми тільки на мою зарплату, я працюю кухаркою, а грошей на навчання Руслана потрібно дуже багато, самі розумієте, яка це велика ноша на плечах у однієї жінки.

Щоб заробити ще якусь додаткову копійку іноді беру замовлення на дім: роблю святкові салати, гарячі страви, а недавно навіть торти почала пекти, вчуся робити все, на що є попит і що мене люди просять готувати, аби заробити додаткову копійку у такий важкий час.

Загалом – кручусь як всі одинокі матусі, а в грошах завжди маю нестачу, якби я не викладалася.

Але проблема моя суттєва навіть не в цьому, що мені зараз живеться непросто, а в складних стосунках з моєю власною невісткою – дружиною старшого сина Миколи.

Невістка хоче, щоб я дарувала хороші подарунки їх дітям, своїм онукам.

Дівчинці 7 років, хлопчикові – 4, і я весь час зі смутком чекаю їх дня народження або Нового року, тому що подарунки завжди обговорюються, вони мені їх просто самі замовляють, а я маю щось придумати, якось викрутитися, на всьому економити, щоб придбати їх дітям.

Спочатку було мені якось простіше: коли народилася внучка, я дарувала одяг та іграшки-брязкальця.

До речі, саме в той час і сама невістка постійно задавала мені питання: “чи хорошої якості іграшка”, “чи не в дешевому кіоску я її купила”, “чи екологічно вони чисті” і багато подібних таких запитань.

Але у мене не було грошей купувати їх в дуже дорогому дитячому магазині, і все ж щось найдешевше я все одно не купувала, намагалася знайти щось хороше, але прийнятне для мене, за мої гроші.

Час минав, внучка моя стала рости, і пішли вже запити набагато серйозніші і дорожчі, були навіть такі іграшки, про які я вперше чула, навіть не знала, що воно таке.

Тоді невістка довго мені щось пояснювала, включала комп’ютер і замовляла купити саме таку іграшку.

Я крутилася як могла, позичала у друзів та рідних, особливо складніше стало, коли народився онук, адже для мене це були знову ж таки, додаткові витрати: подарунки стали набагато дорожчими і купувати їх потрібно було більше.

Але я якось весь час покірно до всього цього ставилося, розуміла, що сучасні діти інші, поки не побачила одного разу таку сумну картину, коли прийшла до дітей в гості.

Конструктор весь розкиданий по всіх кутках, машинки, які я купувала, всі переламані по запчастинах, ляльки теж усі брудні, планшет лежав під кріслом і вже навіть не вмикався.

А багато іграшок я взагалі вже давно не бачила, а потім запитала невістку де вони, на що вона байдуже так відповіла:

– Ай, дітям вони не сподобалися, ми передарували їх вже давно!

Я, правду кажучи, після цих слів, дуже засмутилася, не могла зрозуміти, адже я купувала їх на її ж замовлення, часто за останні гроші.

Я у них не так часто буваю вдома, завжди було чисто, коли я приходила, а тут побачила всі ці іграшки, які вже досить давно перетворилися на друзки, і мені так стало прикро за їх відношення до цього.

Я кручусь з ранку до ночі, щоб забезпечити молодшого сина, ще й за навчання Руслана плачу сама, сама у нього іноді шматок хліба забираю, щоб онуків порадувати, а ось як ці радості обертаються.

Причому все ті іграшки, які валялися, були куплені мною зовсім недавно, вони ще нові мали бути.

Гаразд, внуки – вони ще маленькі зовсім, не беруть то до уваги, я все добре розумію, адже сама мама, але невістка з сином могли якось їм пояснити, що до речей треба ставитися дбайливо, адже вони чималих грошей коштують.

Поважати працю старших. Або хоча б не замовляти дорогі подарунки, які я ледве тягну. Загалом, подумала я добре і таки я зателефонувала Миколі, своєму старшому синові, і сказала:

– Ображайтеся на мене, діти, як хочете, але дорогі подарунки закінчилися, у мене грошей на них немає. Хочете чогось якісного і дорогого – купуйте самі. На мене більше розраховуйте. Якщо ви не цінуєте моєї праці, то я старатися для вас теж більше не буду. Купуватиму те, що мені по кишені.

Мабуть, мої слова дійшли до невістки, Микола все передав дружині своїй.

Вона мені відразу подзвонила:

– Та як вам не соромно, хіба не розумієте, що це – діти, а подарунки – не вічні. Ви, напевно, забули, як ваші сини росли і іграшки ламали? Як тепер вашим внукам пояснити, що їх бабуся відмовляється на них витрачатися?

Так, у моїх синів теж були іграшки, я їм купувала їх, звичайно, як і всі батьки, які найчастіше купував їх батько, і потім сварив за зламані речі і неповазі до його праці.

Батьки невістки живуть далеко, надсилають посилки з варенням і невеликими сувенірами, а мені треба останні копійки віддавати, щоб витратитися на іграшку, яку через два дня зламають?

Вийшло так, що невістка з Миколою на мене образилися: бачу телефонують рідко і відношення до мене вже не таке, як було раніше.

Загалом, не знаю, права я чи ні, скоро у внука черговий день народження, думаю, що спечу торт і все! Досить!

Тепер уже все одно, будуть на мене ображатися онуки чи ні, я навіть підозрюю, що невістка проти мене їх налаштує, а синові буде це все байдуже.

Але мої гроші летять в сміття, а потім – на вітер. Можливо рідні мене осудять. А хтось можливо і зрозуміє.

Чи варто мені купувати дітям іграшки за останні гроші, заради того, щоб на мене ніхто не образився?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page