Весілля у нас було два роки тому. Жити пішли до мами чоловіка. Галина Петрівна вдова, у неї двокімнатна квартира, так що ми змогли непогано розміститися.
З свекрухою у нас відразу склалися чудові стосунки. Нам не було що ділити, свекруха жодного разу мені не зробила зауваження, а непорозуміння, що виникали, ми вирішували мирно, шляхом конструктивного діалогу.
Можна сказати, що мені дуже пощастило зі свекрухою. Але в нашій родині була людина, яка любила робити всю погоду в домі – це бабуся Івана по батькові.
Анна Дмитрівна, яка п’ять років тому втратила єдиного сина, завжди жила з Галиною Петрівною недобре. Починаючи із самого початку.
Бабуся Івана образилася, що після весілля ми пішли жити до Галини Петрівни, а не до неї. Але сам Іван сказав, що жити з його бабусею не варіант. Тоді Анна Дмитрівна почала приходити до нас. Щотижня. Вона вичитувала нас обох. І маму чоловіка, і мене. І постійно дорікала:
– У цій квартирі – одна третина належить мені, так що, будьте добрі майте це на увазі. Та й вам, молодь, треба дуже постаратися, щоб я заповіла вам своє житло.
– Квартира була записана на мого батька, – пояснив Іван, – після того, як його не стало, бабуся успадкувала третину разом зі мною та мамою.
– Ти маєш приїхати і вимити вікна в моїй квартирі, – дзвонила бабуся чоловіка, – ти ж живеш на моїй території.
Приїхати належало негайно. Кинувши все, навіть якщо ти дуже зайнята. Причини зволікання бабусю чоловіка не цікавили. І одного разу я не приїхала. За годину бабуся прийшла до нас. Вона сказала, що свою квартиру перепише чужим людям.
Коли я сказала, що не потребую її квартири, тоді вона відповіла, що я маю викупити частку в квартирі, в якій зараз живу. Галині Петрівні ця ситуація була дуже неприємною, вона навіть дорікнула мені, що це я могла б і промовчати Але Іван підтримав мене.
– У нас є накопичення, кредит візьмемо, але гроші бабусі віддамо і ти нарешті станеш вільною, – сказав чоловік.
Ми так і вчинили. А незабаром, наче на нагороду, я успадкувала від своєї далекої тітки квартиру. Ми вирішили її продати та купити собі житло в нашому місті.
Бабуся чоловіка, отримавши гроші, не заспокоїлася. Одного разу майже в дванадцятій ночі вона нам зателефонувала і сказала, щоб ми привезли їй яблук.
– Зрештою, вам доведеться успадкувати моє житло, тому постарайтеся мені догодити.
Іван відмовився. Галина Петрівна теж вперше в житті не поїхала до своєї свекрухи. Незабаром ми переїжджаємо у своє житло. Мама чоловіка розцвіла і по секрету мені повідомила, що виходить заміж. Свекрусі ж лише 48 років.
А бабуся? Та хай вона розпоряджається своєю спадщиною, як забажає.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
