Десь минуло 5 років відтоді, як Анна сказала синові.
– Андрію, ти одружився, у тебе вже двоє діточок є, я допомагала доглядати. Щось останнім часом ми стали з твоєю дружиною, Світланою, дуже часто сперечатися. Давай я з’їду від вас, тісно нам разом в двокімнатній квартирі жити.
– Мамо, ти чого? – Андрій здивувався, – не придумуй, ви ж з Світланою завжди між собою ладнали.
– Ладнали то ладнали, – сумно мовила Анна, – тільки ти, Андрію, додому в 10 вечора приїжджаєш, а в 6 ранку їдеш на свою роботу. Звідки ж ж тобі знати, що вдома відбувається?
– Мамо, а куди ти? – засмутився Андрій.
– Та в комуналці кімнату бачила здають, там зовсім недорого, і до подруги моєї кращої, все ж ближче.
– Мамо, може я з Світланою поговорю все-таки?
– Так тісно нам, Андрій, разом. Я все розумію.
Після цієї розмови зібрала Анна лише свої речі, і переїхала в комунальну квартиру. Синові дзвонила раз в тиждень, щоб не докучати. Завжди приїжджала до онуків на свята, привозячи з собою купу гостинців та різних смаколиків. Тепер з’явилася можливість робити дітлахам хороші подарунки, адже що одній на їжу потрібно, продуктів багато не купує, на одну людину готувати багато не приходиться. А кімната взагалі в копійки обходилася. Нудьгувала дуже Анна по своїй квартирі, але, що поробиш, молодим скрізь дорога. Нехай і вони поживуть щасливо, як колись вона з батьком Андрія, а чоловіка Анна мала дуже хорошого, шкода, що його вже давно не стало, він би щось придумав для всіх.
А через 5 років постукала в будинок неприємність. Знадобилася лікування Ганні, старшій доньці Анни. Жила вона в іншому місті, дуже далеко. Квартиру Ганна зі своїм чоловіком теж орендувала, бо свого житла вони не мали, як і вона.
Ох, як же Анна в той момент пошкодувала, що гроші особливо ніколи не збирала і не відкладала. Нічого не вдієш, довелося мамі звертатися до сина.
– Андрію, Ганна у нас занедужала. Лікуватися потрібно. Гроші потрібні великі.
– Знаю, мамо. Я вже все знаю. Ганна перед тобою телефонувала якраз, просила у нас гроші позичити, але нам нічим їй допомогти, я таких грошей ні разу в житті не бачив.
– Андрію, доведеться нам квартиру нашу продати. Половину вам з Світланкою віддам, а половину – Ганні нашій, на хороше відновлення.
– Так, мамо. Звичайно, крім нас у неї нікого немає. Будемо тоді ми з Світланою кредит брати, як раз перший внесок буде. А то мало нам вже двокімнатної. Світлана вчора сказала, що скоро ми тебе ще одним онуком порадуємо.
– Рада я за вас, сину, – щиро мовила Анна.
Жінка стала збирати документи на квартиру. Вона прийшла в контору за довідкою, що на квартирі немає ніяких боргів.
– Як 80 тисяч гривень борг за комунальні послуги? – здивувалася жінка від отриманої інформації, – цього не може бути, це якась помилка, – я зараз подзвоню синові.
– Сину, здрастуй, рідний. Мені тут сказали, що у нас борг за квартиру величезний.
– Ні, мамо. Такого не може бути. У нас Світлана бюджет веде, ти ж знаєш. Вона щомісяця мені каже, що за квартиру заплатила. Вона онлайн платить, там і чеки можна подивитися.
Ввечері Анна приїхала в свою квартиру, за чеками. Чомусь син був вдома, хоча ще мав сидіти на роботі, а Світлана зустріла свою свекруху вся заплакана.
– Мамо, вибачте мене, будь-ласка, – схлипувала невістка. – Я думала трохи пізніше заплачу за все. То сукню захотілося нову, то черевички, то чобітки дитині, так і перестала платити за комунальні, думала якось потім розрахуємося. А борг такий накопичився.
Анна сіла на стілець і опустила голову. Їй більше не хотілося чути виправдання Світлани. Їй більше нікого не хотілося чути. Жінка не знала, що тепер робити.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
