fbpx
Життєві історії
Андрій знайшов іншу і ми розлучилися. З 3-річним сином я залишилася одна. А потім зустріла Устима і вийшла заміж вдруге. Другий чоловік дуже добре ставився до мого сина, любив його, як рідного, бо знав, що в нього не буде дітей. Минали роки і мій колишній повернувся в наше місто, і сказав, що хоче зустрітися зі мною. Ми щиро поговорили про минуле, Андрій сказав, що другий його шлюб був невдалий, зараз він один, дітей немає, просив мене повернутися, вибачався. Я повернулася додому і сказала Устиму, що подам на розлучення. А мій рідний син мовив: “Ти йди куди хочеш, а тата я не покину”

Перший раз я виходила заміж з великого щирого кохання. Чесно кажучи, я в першого чоловіка закохана була ще в школі: він був старшокласником, а мені він здавався сміливим, добрим та надійним ще тоді.

Андрій, на жаль, мене зовсім не помічав, зустрічався з іншими дівчатами, а я не спала ночами, мріючи лише про нього. Так-так, саме так і було, а потім він армію відслужив, а я потайки лише одного його чекала, мріючи, що він таки зверне на мене увагу.

Але згодом Андрій таки мене помітив. А потім почалися побачення, ми одружилися. Я ще до весілля знала, що чекаю дитину.

Я народила, але буденне сімейне життя наше з Андрієм щасливим важко було назвати. Спочатку жили у свекрухи з недуже хорошим характером, потім зняли окрему квартиру в оренду для себе і чоловік знайшов іншу. Андрій часто десь затримувався, нічого не пояснюючи, на вихідних міг просто піти з дому. Я відмовлялася вірити в зради – щиро кохала і вірила йому, але все стало на свої місця, коли одного разу він просто прийшов з нею додому.

Тоді дитині вже третій рік пішов, але я намагалася чинити правильно, думаючи про своє майбутнє і майбутнє свого сина, розлучилася, повернулася жити до своїх до батьків. Скільки мені довелося вислухати від них, що вони мене попереджали: з цим хлопцем у тебе нічого хорошого в сімейному житті не вийде зовсім. Але я все одно Андрія любила ще дуже довго, незважаючи на розлучення. Мене трохи стало простіше тільки тоді, коли він поїхав з міста. Я подала на аліменти, але він зовсім не спішив мені щось перераховувати.

З другим чоловіком мене познайомили друзі, мало не оглядини влаштували, хоч і передбачалася проста зустріч за невеличким столом.

Ну так, Устим – симпатичний, добрий, є машина і квартира, ми сподобалися одне одному. А найбільше мені сподобалося його ставлення до моєї дитини: малюкові на той час вже було 4 роки, а він з ним як на рівних розмовляв, щось там мило щебетав до нього, сміявся. І взагалі – посадить його до себе на плечі, і веде нас по розвагах: в парк або кафе. Устим був дуже щедрий, особливо до дитини. Як виявилося, він ніколи не стане батьком, він мені відразу сказав про свої проблеми, тому усією душею полюбив мого сина, як рідного йому. Та й добре, я більше діток тоді і не планувала.

Після того, як ми одружилися, мій син називати вітчима татом. Я навіть десь в глибині душі ревнувала – адже тато у нього той, кого я найбільше любила. Але все було добре, побачила який добрий взаємозв’язок у цих двох, не стала заважати.

Жили ми добре: чоловік відмінно заробляв, щоліта ми виїжджали на море, а взимку за кордон, син за наполяганням нового тата ходить на спортивні секції, отримує медалі, та й до сих пір вчиться добре. Йому вже 16 років, але проблем не було навіть в підлітковому віці, спасибі чоловікові за виховання.

Все б нічого, але пів року тому у нашому житті знову з’явився колишній чоловік. Знайшов мене в соцмережах, став запрошувати до себе додому: недавно не стало свекрухи, він повернувся додому і живе в її квартирі. До речі, після розлучення ми зі свекрухою взагалі не спілкувалися, навіть не телефонували одна одній. Я спочатку не хотіла їхати, але я розуміла, що лише одного його щиро кохала і досі збереглися ті почуття в душі, і я нічого не можу зробити. Спочатку ми просто поговорили про минуле: він ще раз був одружений, а потім розлучився, всього півтора року вони прожили разом. Дітей, крім нашого сина, немає.

Андрій почав вмовляти мене повернути все назад – мені розлучитися і знову з ним зійтися, а сина – забрати жити до нас, адже ми його батьки, якщо будемо разом, то усім буде добре.

Я довго не наважувалася на такий крок, але зрозуміла – все, вже край, не можу жити без любові!

Розмова з сім’єю була непростою. Сумно було дивитися на обличчя чоловіка і сина, але якщо чоловік сказав, що завжди міг очікувати від мене всього, чого завгодно, то син був дуже здивований і навіть заплакав. Він сказав твердо: «Іди куди хочеш, але тата я не залишу!». Я йому пояснювала, що його справжня сім’я – це я, він і його рідний батько Андрій. Син сказав, що у нього тільки один батько і інших він не визнає. У мене вже створюється враження, що Устиму це вигідно, адже дітей у нього не буде, тому він мого сина налаштував так.

Я розумію, що багато в чому винна я, але як жити, якщо я люблю Андрія? Назад все одно дороги немає: чоловік подав на розлучення, а я живу з колишнім. Син до нас не приходить, іноді я йому дзвоню, він відповідає коротко і сухо. Я могла б сина забрати додому, але він цього не зрозуміє, не хоче і все до нас.

Як мені переконати сина піти від чужої людини в рідну сім’ю? Як знайти потрібні слова? Він підросте і сам зрозуміє, що в житті всі можуть зробити помилку. Але рідним людям потрібно прощати.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page