fbpx
Життєві історії
Андрій ніколи не вірив дружині, коли вона говорила, як погано його мама ставиться до неї. А після того, як Наталя народила дитятко, її виписали додому і відразу прийшла в гості свекруха. Наталя тоді така втомлена була, а мама Андрія то одне просить, то інше: чаю подай, та цукру побільше поклади, то ще заварочки долий. – Та вже, – сказала Людмила Андрієвна, – недобра ти господиня, не можеш, як слід, навіть маму чоловіка прийняти в гостях. Нічого, не ти перша, не ти остання, сподіваюся, з наступною дружиною Андрієві більше пощастить. Через лепет немовляти Людмила Андрієвна не почула, як повернувся з роботи її син, останню фразу мами Андрій почув дуже чітко

– 20 років як я вже заміжня жінка, – розповідає Наталя, – і всі ці роки у мене немає спокійного життя з мамою Андрія, мого чоловіка. Почалося все ще до весілля. Людмила Андрієвна просто спробувала пояснити мені у всіх своїх вчинках, що вона головна, а я маю робити все на її лад. Багато було всякого тоді, не розкажеш в двох словах.

Наталя справді вийшла заміж за Андрія зще зовсім молодою дівчиною, в 19 років. Чоловік був на 6 років старший за неї. У Андрія був брат, ровесник Наталі, мати і батько, якого не стало через пару років після того, як вони одружилися.

– Піди туди, принеси те, – намагалася командувати свекруха своєю молодою невісткою, коли вони після весілля спробували пожити з батьками чоловіка.

– Ідіть жити окремо, – сказав тоді молодому подружжю батько Андрія, – інакше вона так і буде все життя вами командувати в усьому.

Молоді послухалися поради батька, жили на орендованих квартирах, збирали гроші, врешті-решт, впоралися з усіма негараздами та перепонами, зараз живуть вже і у власній квартирі, і борги виплачені нещодавно усі. Трохи допомогли з покупкою житла батьки Наталі того часу.

– Ми до Людмили Андріївни теж зверталися, згадує ті часи Наталя, – вже не було батька, але ми знали, що свекор залишив дружині дуже гарні заощадження, він сам говорив нам ще колись, що гроші в нього є, але ними розпоряджається лише дружина. Ми у неї просили гроші в борг, щоб без кредитів квартиру собі купити. І ми б обов’язково борг повернули матері чоловіка, але мама Андрія відмовила нам відразу, сказала, що допомогти нічим не може нам.

– У мене і ще син є, – обгрунтувала вона тоді свою відмову, – мені і про нього думати треба. А в інших сім’ях повністю батьки молодої дружини грошей на квартиру молодим дали, ось у моєї куми так. Вона сама ні копійки не вклала, все батьки її невістки самі зробили. Молодці.

– І завжди так, – каже Наталя, – у когось невістка свекрусі мало не ноги цілує, у когось багате придане з собою принесла, у когось свати весілля шикарне зробили, все оплатили самі, а ми з її Андрієм просто розписалися. Постійні порівняння та лише докори одні. І головне, робила вона це тільки, коли мого чоловіка поряд не було, а при Андрійові – така солодка, така любляча, прямо мама рідна. Він у мене довго не здогадувався, як його рідна мати Людмила Андрієвна ставиться до мене насправді.

– Так що ти, – говорив Наталі її чоловік, – мама моя тебе дуже любить, так завжди добре про тебе відгукується, жодного поганого слова про тебе мені ніколи не сказала.

Через 4 роки після весілля у Наталі з чоловіком народився єдина дитина, син. Наступного дня після виписки додому до них в гості завітала бабуся, Людмила Андрієвна.

Наталя тоді така втомлена була, дитина кричить, температура у самій піднялася, а мама Андрія то одне просить, то інше: чаю подай, та цукру побільше поклади, то ще заварочки долий.

– Вона ж сама добре бачить та розуміє, – згадує Наталя, – що мені ніколи, Андрій на роботі, я, немов варена, а вона командує, та ще й претензії пред’являє, а мені тоді так важко було.

– Та вже, – сказала Людмила Андрієвна, – нікудишня ти, не можеш як слід навіть маму чоловіка прийняти в гостях. Нічого, не ти перша, не ти остання, сподіваюся, з наступною дружиною Андрієві більше пощастить.

Через плач немовляти Людмила Андрієвна не почула, як повернувся з роботи її син, останню фразу мами Андрій почув дуже чітко. Андрій взяв маму за руку і провів до дверей. Одягаючись, його мати наголошувала, що він дуже змінився в гіршу сторону під впливом своєї дружини. Та Андрій вже зовсім матір не слухав і слів їй теж не підбирав.

– Не спілкувалися ми зі своєю свекрухою дуже довго після того, – каже Наталя, – року 4. А потім якось почали спілкуватися, тим більше, що брат Андрія одружитися надумав. На весіллі само собою все якось згладити. Людмила Андрієвна на тому весіллі сяяла: дружина молодшого сина їй подобалася більше. І тато в начальниках в неї, і квартира є, і машина є, і на роботу зятя тесть прилаштував. Поглядала на мене з переможним виглядом, така чемна з нею була та привітна.

Тільки забезпечена молодша невістка швидко дала зрозуміти мамі чоловіка, що благодіяння її сім’ї на свекруху аж ніяк не поширюються, а в свої справи вона лізти не дозволить нікому і те, що ніхто командувати нею ніколи не буде, то це точно.

– Ірина – рішуча жінка, – каже Наталя, – вона нікому не мовчить. Вона відразу свою свекруху поставила на місце. А з огляду на те, що її син дуже любить та слухає в усьому лише свою дружину, свекруху в сім’ю молодшого сина кличуть дуже рідко, внучку показують ще рідше.

Кілька років тому мама Анрія почала хворіти. Нічого важкого, все, як у всіх в її роках. Але жінка всерйоз задумалася, а як вона буде далі жити. Страшно ж, дочок немає, внучка ще маленька, онук теж підліток, один син ображений на маму, другий син теж забув про неї, лише свою дружину й знає.

– Почала вона до мене часто в гості ходити, – каже Наталя, – прийде і починає мені якісь гарні казки співати: і господиня я зразкова, не те, що Ірина, і син у мене розумний дуже, вчиться добре, по дому допомагає все матері і батьку, і сама красуня я, і виглядаю дуже молодо, як на свої роки. Так неприємно її слухати, адже я знаю, що вона про мене думає.

– Тобі не догодиш, – каже чоловік, – мама тебе через роки розгледіла, визнала і оцінила. Радуйся, не треба пам’ятати образи. Все в минулому, рідним людям потрібно прощати, вона ж мати моя рідна.

– Невже ти не розумієш, – каже Наталя своєму Андрійові, – не мені вона розгледіла, а насувається її старість?

Людмила Андрієвна недавно почала називати Наталю своєю донечкою, а під цим соусом спробувала запрошувати її до себе додому, щоб жінка допомогла їй зробити генеральне прибирання.

– Ось і відгадка такого доброго ставлення до мене моєї свекрухи, – сказала Наталя чоловікові, – не любить вона мене все так же, тільки тепер їй допомога моя потрібна, адже більше нікому, виходить. Вік.

– Не думай їй вірити, вона все це не щиро говорить, – попереджає Наталю Ірина, – не змінюються люди такі ніколи, змінюються лише обставини, а для неї це старість її. Так, синівський обов’язок – доглядати матір на старості років, але ми з тобою Людмилі Андріївні нічого не винні. Так що я вважатиму за краще грошима їй допомогти по можливості: наймати доглядальницю, помічницю по господарству і так далі.

Наталя з Андрієм не мають таких статків, як Ірина, але і вони схиляються до думки, що простіше буде робити так, як озвучила Ірина. По крайній мірі, не треба буде вислуховувати лицемірні слова подяки і любові, не треба буде робити над собою зусилля, щоб спілкуватися.

– Треба пробачити, – кажуть родичі, – сама будеш старою людиною, сама станеш свекрухою.

І тепер Наталя задумалася, можливо, дійсно, треба пробачити? Раптом Людмила Андрієвна реально змінила свою думку? Так навіть, якщо і ні, що ж тепер відвернутися від літньої людини? Або досить в цій ситуації і того, що Наталя і Ірина ввічливо спілкуються з мамою чоловіка і готові допомагати матеріально, якщо буде така потреба?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – m2bomber.

You cannot copy content of this page