Якось моя мама повернулася додому і була дуже схвильованою. В історію, яку вона розповіла, навіть важко відразу повірити. У нашій сім’ї є невелика квартира, яку ми здаємо. Квартира знаходиться на околиці міста, має не зовсім зручне розташування. Якщо продавати – багато не дадуть. Тому ми її здаємо. Останні років десять одним і тим же людям: знімали її два брата, тепер там один з’їхав.
Іноді я їздила за грошима і перевіряла платіжки, за проханням мами. Цих братів я бачила. Цілком пристойні люди, за 30 обом. Сусіди на них не скаржилися. А ще вони своїми силами зробили ремонт. Ідеальні квартиранти, можна сказати.
Мама розповідала, що спочатку там жив один брат, а потім, коли другий прийшов з армії, то перший поселив його до себе, поставивши маму до відома. Так вони і жили – удвох.
А днями мама їздила до них забирати оренду за минулий місяць. Приїхала і розповідає:
Андрій і Степан роз’їхалися. Андрій залишився жити на квартирі, а Степан одружився і вже купив собі власне житло. В яке і з’їхав, разом з дружиною. Уявляєш? Вони, виявляється, поки знімали, все гроші збирали. Хотіли накопичити і собі по однокімнатній купити.
Андрій сказав, що назбирали вони вже пристойну суму. Обидва скидалися в одну купу, потім навпіл поділили б і розбіглися. Але Степан почав зустрічатися з дівчиною, їхньою сусідкою. Коли зрозуміли, що у них скоро буде дитина, вирішили одружитися. Дівчина захотіла, щоб Степан купив квартиру – і не однокімнатну, як раніше планувалося, а двокімнатну.
Андрій мені поки розповідав, я думала, що Степан гроші накопичені стягнув. Помилилася я. Уявляєш: Андрій їх сам братові віддав! Своїми руками чесно нажите. Тільки щоб все у брата склалося.
Ой не знаю. Я б так не змогла, напевно. Ось так працювати, стільки років гарувати, а потім відмовитися. Степану добре: дружина, дитина буде, квартира. А Андрій ще хто знає скільки років знімати буде.
Раз він один залишився, я йому оренду знизила. Хоч яка, а допомога. Ми не збідніємо, а йому знадобляться.
Поговорила з мамою, попрощалася. Іду, думаю: це ж як треба брата любити? У одного все буде, а другий біля розбитого корита. Я впевнена, що це тільки зараз Степан Андрію буде спасибі говорити і запевняти, що двері його будинку завжди відкриті для нього.
А потім рік пройде, другий. Степан з дружиною самі повірять, що своєю працею житло купили і будуть від Андрія носи вернути.
Про сестру свою згадала. А якби у нас так було? Я б наполягла на тому, щоб чесно гроші поділити. Нехай по маленькій однокімнатній – зате у кожної. Але своє я б не віддала.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
