Navigate
X

Мамо, то я все правильно зрозумів? Ви з батьком купили для мене окреме житло? — з неймовірною радістю в голосі запитав Максим. — І коли я зможу туди переїхати? Хлопець сидів на краєчку старого кухонного дивана, тримаючи в руках кухлик із недопитим чаєм. Його очі горіли таким яскравим вогнем, якого Олена Петрівна не бачила вже дуже давно. Він подався вперед усім тілом, нетерпляче очікуючи на підтвердження слів, які щойно вилетіли з маминих вуст. — Коли тобі виповниться вісімнадцять років, сину, — з теплою посмішкою відповіла Олена Петрівна. Вона стояла біля кухонної плити, де повільно закипав суп для всієї великої родини. Спостерігаючи за реакцією старшого сина, жінка відчувала тиху гордість. Вони з чоловіком стільки років працювали, відмовляли собі в багатьох речах, збирали кожну копійку, і ось нарешті цей момент настав — вони можуть зробити синові справжній, вагомий подарунок. — О, так залишилося всього якихось пів року! — хлопець від передчуття омріяної свободи навіть заплескав у долоні

— Мамо, то я все правильно зрозумів? Ви з батьком купили для мене окреме житло? — з неймовірною радістю в…

user2

То ось куди поділися всі наші багаторічні заощадження на власне житло! — Леся тримала в руках роздруківку з банку, відмовляючись вірити власним очам. Гроші, які вони з Тарасом збирали буквально по копійці, відмовляючи собі в усьому протягом кількох років, просто зникли з рахунку за останні кілька тижнів. Тарас стояв біля дверей кімнати, переминаючись з ноги на ногу, і ховав очі. — Лесю, я все поясню, це тимчасово, — тихо мовив він, але його голос помітно тремтів від хвилювання. — Поясниш? — Леся повернулася до чоловіка. — Прошу тебе, розкажи мені, як солідна сума, якої вистачило б на перший внесок за власну квартиру, могла просто випаруватися без мого відома? У цей момент у коридорі наполегливо задзвонив дверний дзвінок, змусивши Тараса здригнутися від несподіванки. Він поспішно пішов відчиняти, радіючи можливості втекти від важкої розмови, а за мить Леся почула гучний і надто знайомий голос свекрухи. — Тарасику, синочку, як добре, що ти вдома! А я тут мимохідь вирішила заскочити, провідати вас, — Надія Петрівна зайшла до помешкання впевнено, як до себе додому. Леся глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїтися, і вийшла в коридор, де свекруха вже знімала плащ, попутно критикуючи колір килимка біля дверей

— То ось куди поділися всі наші багаторічні заощадження на власне житло! — Леся тримала в руках роздруківку з банку,…

user2

Мамо! Я хочу, щоб ти її скрізь заблокувала! — роздратовано вигукнув син. — Ти знову хочеш поговорити про це? — спитав він, не обертаючись. Його голос звучав сухо. — Про що саме, Артеме? Про те, що ти став чужою мені людиною? Чи про те, що ти вимагаєш від мене зректися тих, кого я люблю? — Олена сіла навпроти, її руки, покладені на стіл, були спокійними, хоча всередині все тремтіло. Артем різко підвівся, почав ходити маленькою кухнею. Кожен його крок відгукувався в серці матері болем. — Я не хочу, щоб ти спілкувалася з моєю першою дружиною, твоєю колишньою невісткою. Ти не розумієш! Ліля — це інший світ! Вона не така, як Софія. Вона сучасна, вона розуміє, чого я хочу від життя. А ти застрягла у своєму минулому. У своїх принципах, які нікому не потрібні! — він зупинився, втупившись у неї поглядом, повним роздратування. — Принципи, Артеме! Я ніколи не залишу свою колишню невістку, вона як рідна донька мені, мати моєї онучки. Навіть не думай, що я на все в житті готова заради рідного сина, — з гіркотою мати відповіла

Черкаси, місто на берегах Дніпра, що потопає в зелених скверах та квітучих каштанах, у той вечір здавалося особливо примарним. Осінній…

Z Oksana

Що це таке? Ти з глузду з’їхала?! — крикнув Тарас і кинув косметичку дружини. — Мирослава повільно вимкнула плиту. Вона не здригнулася, не зойкнула. В її рухах було стільки спокою, що це, здавалося, ще більше дратувало чоловіка. Вона обернулася, витерла руки об кухонний рушник і пильно подивилася на нього. — Тарасе, ти знову забув, як користуватися дверима? — тихо запитала вона. — Що це за вистава? — Не корч із себе святу! — він тицьнув пальцем у флакон. — Я знаю ці парфуми! Я бачив їх на столі в Оксани. Звідки це в тебе? Мирослава на секунду прикрила очі. Відчуття дежавю накрило її хвилею. Вона вже давно звикла до його претензій, але сьогоднішній випад був особливим. — Ти впізнав ці парфуми? — перепитала вона, нахиливши голову набік. — Це цікавий факт, Тарасе. Значить, ти настільки добре вивчив туалетний столик своєї пасії, тієї розлучниці Оксани, що тепер проводиш інвентаризацію моїх особистих речей

Місто Фастів, що розкинулося серед мальовничих краєвидів Київщини, у той вечір занурилося у густий осінній туман. У невеликій затишній квартирі…

Z Oksana

Віко! Сестро добре, що ти прийшла, — Таїсія кинула на стіл купу паперів. — Дивись, тут рахунки за опалення, комуналку і кредит за машину Ігоря. Якщо батько не продасть квартиру зараз, нас із дітьми викинуть на вулицю! Ти цього хочеш? Віка відчула, як всередині закипає лють. — Це єдине житло батьків. Ти пропонуєш їм переїхати в хлів? Тато все життя відпрацював на заводі, щоб мати ці стіни. — Ой, не починай цей пафос! — відмахнулася Тася. — Дімі в школу, Олі в садок, їм треба розвиток! Батьки вже своє прожили, їм багато не треба. Телевізор, ліжко і каша. — А ліки? А лікар, який має бути поруч? Мамо, ти ж місяць тому з лікарні вийшла, скажи їм! Чому ти взагалі дозволяєш їй таке казати? Анна Анатоліївна опустила очі. — Вікочко, ну Тасі справді важко. Ігор на роботі отримує копійки, постійно якісь штрафи. А ми з батьком вже як-небудь доживемо. Віка не могла повірити у почуте

Містечко Бровари, що під Києвом, жило своїм звичним ритмом. Ранкові затори на в'їзді, поспіх до електричок, нескінченні новобудови, що виростали…

Z Oksana

Тобто як це — мені залишається тільки стара хата в селі, а все інше переходить тобі? – голос Назарія затремтів, хоча він з усіх сил намагався тримати себе в руках, стискаючи слухавку телефона. На іншому кінці дроту мачуха відповіла не одразу. Вона витримала паузу, смакуючи момент, і заговорила тим своїм особливим, солодко-приторним тоном, від якого Назарія завжди кидало в сироти. – Саме так, Ірочко. Нотаріус усе зачитав, документи оформлені офіційно, ще коли батько був при надії. Квартира тепер моя, а тобі дідове обійстя за містом. І не треба так кричати, там непогане місце, повітря чисте. Назарій безсило опустився на стілець у своїй орендованій кімнатці. Перед очима все попливло. Велике, затишне родинне гніздо, де пройшло його дитинство, де кожен куточок пам’ятав теплі мамині руки і батьківський сміх, тепер належало жінці, яку батько привів у дім лише кілька років тому

– Тобто як це — мені залишається тільки стара хата в селі, а все інше переходить тобі? – голос Назарія…

user2

О, Мар’яночко, заходь, будь ласка, я якраз збиралася поставити чайник, – слабким, але щирим голосом запросила вона мене до кімнати. – Доброго вечора! Я буквально на хвилинку, дізнатися, як ви доїхали, – сказала я, проходячи слідом за нею на кухню. – Бачила у вікно, що вас хтось підвіз. – Так, це мій племінник Михайло допоміг добратися з лікарні, – розповіла пані Стефанія, повільно сідаючи на стілець біля столу. – Привіз мене, заніс сумку на п’ятий поверх, побув рівно п’ять хвилин, сказав, що в нього дуже багато роботи й термінові справи по бізнесу, та й поїхав собі. Фізично мені наче трохи легше, лікарі кажуть, що для мого віку та після такого нападу все більш-менш нормалізувалося, якщо приймати таблетки за графіком. Але на душі… Мар’яно, на душі так важко, що словами не передати. Жоден заспокійливий засіб не допомагає. Оленку мою… її тимчасово влаштували в державний заклад для дітей, які залишилися без піклування батьків. Простіше кажучи — в притулок. Ніхто, уявляєш, ніхто з нашої великої родини не захотів узяти дівчинку до свого дому навіть на якийсь час

– Кажуть, чужих дітей не буває, але коли справа доходить до реальних обов’язків, більшість родичів миттєво згадують про власні невідкладні…

user2

Андрійку, синку! Доїхали? Як там гори? — хитро співала мати. — Чисте повітря набрали в легені? — Мамо, ми вдома. Скажи, що це за склад у нашій вітальні? Чому твої речі стоять у нас посеред квартири? На іншому боці настала гнітюча тиша. Потім Валентина Іванівна змінила тон: — А що мені робити, на смітник нести? У моїй старій хрущовці підлога ходить ходуном — скрип чути навіть у сусідньому під’їзді. Я найняла хлопців, вони все здирають до бетону, роблять стяжку. — Мам, але ти не попереджала, що переїжджаєш до нас! — голос Андрія дрижав від розгубленості. — А навіщо попереджати, якщо у вас ціла кімната стоїть порожня? Ви все одно ще нічого не купили в той кабінет, метри пустують, а я в куточку побуду. Рідна людина ж, не чужа! — Скільки часу триватиме ремонт? — втрутилася Оксана, ледь стримуючи гнів. — Ой, та хто ж знає! Місяць, може й два, як матеріали будуть. До речі, я в магазині поряд, скоро буду, борщу наварила, заходьте на вечерю. Дзвінок обірвався. Оксана дивилася на чоловіка. Той переминався з ноги на ногу, уникаючи її погляду

Місто Ірпінь розквітало весняними барвами. Нові житлові комплекси, збудовані з використанням сучасних фасадів, виблискували на сонці, приваблюючи молоді родини. Оксана…

Z Oksana

Оце картопелька, свіжа, з нашого колишнього городу, — примовляла мати, щедро насипаючи мені в тарілку величезну порцію. — Їж, Мар’яночко, а то зовсім схудла на своїх офісних пайках. Хіба ж то їжа? Батьки жваво обговорювали плани на майбутнє, наче нічого незвичайного не сталося. Вони поводилися так, ніби просто повернулися у свій власний дім після тривалої відпустки. Олена Петрівна розповідала, яку гарну ціну їм дали за їхній старий приміський будинок. — Гроші ми на депозит поклали, нехай лежать, ціліші будуть, — ділилася вона, підкладаючи батькові ще один величезний шматок пирога. — Нам же тепер про старість треба думати, про ліки, про всяк випадок. Та й тобі, Мар’яночко, яка-не-яка допомога буде, якщо щось станеться. Правда, витрати на комуналку тепер зростуть, нас же троє. Треба буде тобі якось переглянути свої витрати, менше на кав’ярні витрачати. Я зачовгала ложкою в тарілці. Мені здавалося, що це якийсь абсурдний сон. — Мамо, але я сама ледве закриваю поточні рахунки й кредит, — тихо зауважила я, дивлячись у свою тарілку і намагаючись, щоб мій голос не тремтів. — Ви ж знаєте, яка зараз відсоткова ставка. Я розраховувала кожну гривню. Комуналка за трьох — це зовсім інші цифри. — Ну, ти ж у нас розумниця, на такій посаді, — відмахнувся батько, не відриваючись від жування. — Знайдеш якусь підробітку або попросиш підвищення у свого директора. Ми у твої роки на двох роботах працювали, ще й на будівництві вечорами допомагали, і нічого, не скаржилися. Молода, сили є

— Тобто як це — ви все продали? — я трималася за одвірок, відчуваючи, як уся моя звична реальність просто…

user2

Тобто ти хочеш сказати, що твоя мати для тебе важливіша за нашу родину? – запитала Леся, намагаючись втримати голос, хоча всередині все тремтіло від образи. Михайло подивився на неї спідлоба, насупившись. Цей погляд Леся знала занадто добре – так він дивився завжди, коли заздалегідь готувався до оборони і не збирався слухати жодних аргументів. – Я сказав те, що сказав, – відрізав він, помітно стишуючи тон, але додаючи металевих ноток. – Мама більше не може жити сама в селі. Їй уже за сімдесят. Після того, як вона минулого тижня впала на подвір’ї і пролежала там пів години, поки сусідка не помітила, я взагалі спати перестав. Ти хочеш, щоб наступного разу ніхто не прийшов на допомогу? Вона переїжджає до нас. Це не обговорюється. Михайло відвернувся до вікна, демонструючи, що розмову закінчено. За склом стікали важкі краплі, лишаючи на склі довгі вологі сліди. Погода повністю відображала те, що відбувалося на душі у Лесі

– Тобто ти хочеш сказати, що твоя мати для тебе важливіша за нашу родину? – запитала Леся, намагаючись втримати голос,…

user2