Navigate
X

Світланочко! Невісточко моя, — свекруха взяла Світлану за руку. — Ми до вас не з радістю. Біда прийшла, звідки не чекали. Микола, брат мого Степана, нас просто підвів. Виставив нас на вулицю на старості років. Степан Іванович важко зітхнув. — Світлано, борг перед банком — сімсот п’ятдесят тисяч гривень. Це з усіма штрафами та пенями. У нас таких грошей немає і ніколи не було. Якщо не заплатити протягом місяця, вони почнуть процедуру конфіскації всього, що ми нажили за все життя. Наш будинок, сад, усе піде з молотка. — Це жахливо, — щиро відповіла Світлана. — Але чим ми можемо допомогти? Ми з Андрієм самі платимо іпотеку за цю квартиру, у нас дитина. Галина Петрівна змінила тактику. — Ми все продумали, доню. У тебе ж є та квартира в центрі Бережан, що від твоєї мами залишилася. Вона зараз порожня, ти її здаєш за копійки студентам. Якби ти її продала, ми б одним махом закрили всі борги. А ми ж не просто так просимо! Ми навесні свою дачу продамо, Андрій там ремонт підтягне, і ми тобі все-все віддамо. Навіть із відсотками! Ми ж рідні люди. Світлана завмерла. Вона очікувала прохання про позику, можливо, про те, щоб пожити разом, але не продаж її майна

Березень у Бережанах завжди особливий. Це місто на Тернопільщині, затиснуте між пагорбами, у цей час дихає вологою старого замку та…

Z Oksana

Будинок твоєї матері ми виставляємо на продаж, а вона поки переїде до вас — ці слова свекруха вимовила так буденно, ніби йшлося про купівлю хліба в магазині. — Ірочці треба влаштовувати долю, — часто зітхала свекруха, приходячи до нас на вихідні без запрошення. — Ви подивіться, хто за нею бігає? Хлопці з сусідніх під’їздів, звичайні роботяги. А вона в мене розумниця, їй треба партію гідну знайти. Таку, щоб на руках носив і забезпечував. Гідна партія в розумінні Галини Петрівни — це чоловік з власною справою, солідним рахунком і великими перспективами. Але була одна проблема, яку свекруха озвучувала щоразу, коли бачила нову сукню на Ірині. — Хто зараз подивиться на дівчину без нічого? — бідкалася вона. — У наш час усі дивляться на статки. Був би в Ірини свій куточок у центрі, якийсь капітал — і кавалери б самі в чергу стали. А так… що вона їм запропонує? Свої книжки? — Ви пропонуєте мені продати дім, де виросла моя мама, де жили мої дідусь і бабуся, де пройшло моє дитинство, щоб купити квартиру вашій доньці? — я перепитала повільно, роблячи наголос на кожному слові. — Не просто «купити квартиру», Настю, не будь такою вузьколобою! — повчальним тоном сказала свекруха. — Я говорю про забезпечення майбутнього всієї родини

— Будинок твоєї матері ми виставляємо на продаж, а вона поки переїде до вас — ці слова свекруха вимовила так…

user2

Агентство нерухомості, слухаю вас, — голос жінки в телефоні був сухим. — Доброго дня, — мій голос трохи здригнувся. — Мене звати Надія Петрівна Бондар. Я мати Андрія Бондаря. Я знаю, що він співпрацює з вами. Пауза на тому кінці була недовгою, але виразною. — Пані Надіє, я не можу обговорювати деталі угод моїх клієнтів. — Я все розумію, — перебила я її. — Я не прошу цифр чи адрес. Але мій син кожного місяця перераховує кошти — рівно двадцять п’ять тисяч гривень. Переказ на рахунок фізичної особи-підприємця «Олійник О. С.». Чотирнадцять платежів. Без жодного пропуску. Як за годинником. Хто така ця Олійник? Фірма? Приватна особа? Розлучниця? Скажіть мені лише одне: це чесна справа? Мій син не вліз у халепу? Жінка зітхнула, і її голос став теплішим, але мене він зовсім не заспокоїв

Гайсин прокидався під тихий шелест березневого дощу. У повітрі пахло вогкою землею та димом із приватного сектора, що змішувався з…

Z Oksana

Знаєш, Олю, я дивлюся на те, як легко ти відправила маму на дачу… і мені стає страшно. Якщо ти так вчинила з нею, то що заважає тобі колись вчинити так зі мною? — Я зробила це для нас! — вигукнула я. — Ні, ти зробила це для свого комфорту. І мені це не подобається. Ми посварилися. Він пішов ночувати до друзів. Я залишилася одна в порожній вітальні, де замість затишного маминого крісла тепер були купи будматеріалів. Мені не було з ким навіть випити чаю. Телефон мовчав. Стіни, які я так хотіла привласнити, раптом почали тиснути на мене. Через два дні я не витримала і подзвонила мамі. — Мам, привіт. Як ти там? — голос у мене був жалюгідний. — Добре, доню. Живу в Софії Павлівни. Ми якраз пироги печемо. — У свекрухи?! Мам… може ти повернешся? Я тут подумала… Ігор пішов, ми посварилися. Мені так погано

Ця розмова про спадщину визріла через місяць після того, як тата не стало. Здавалося б, звичайна трикімнатна квартира в старому…

user2

З днем народження, Олено! — сухо кинув чоловік, сідаючи за стіл і навіть не піднімаючи очей від тарілки. — Вибач, подарунка сьогодні не буде. І квітів теж. Сама знаєш, зараз не ті часи, щоб гроші на вітер викидати. Усім важко, всі зараз зовсім небагато живуть. Олена так стиснула виделку, що пальці оніміли. Вона зовсім не чекала таких слів. — Я розумію, — відповіла вона, і сама здивувалася, наскільки безбарвно прозвучав її голос. Наче йшлося не про її свято, а про прогноз погоди на завтра. — Олено, ти що ще надумала ображатися на мене? Ти ж людина доросла! Ти бачила ціни на заправках на сьогоднішній день? Бензин — більше 70 гривень, хоч воду заливай! А на 8 Березня я тобі що пояснював? Твій букет — це повний бак бензину. На місяць роботи вистачило б. Ти ж розумна жінка. Навіщо витрачати кошти на те, що за три дні зів’яне й опиниться у смітнику? Зараз не до сентиментів, економлять усі

Ранок у Мукачеві розпочинався традиційно. Десь на сусідній вулиці біля замку Паланок хрипко надривався двигун сміттєвоза, старий холодильник на кухні…

Z Oksana

Невістко! Не сунь свій ніс, куди не просять! — бурчала свекруха. — Це сімейна справа. Батько брав великий кредит на модернізацію пилорами та на ремонт нашого будинку в Орові. Нова баня, дах. Ігор підписав папери як поручитель. — Коли? — Олена відчула, як голос стає хрипким. — Рік тому. Навіть трохи більше. Рік. Він цілий рік мовчав. — Рік. Ти рік брехав мені в очі. Яка сума, Ігорю? — Олено, це не твоя проблема, я сам усе вирішу. — Яка сума? — дружина майже вигукнула це. Ігор нарешті підняв очі. У них була суміш сорому та роздратування. — Півтора мільйона гривень. Залишилося мільйон двісті. Олена відчула, як під нею хитається стілець. — І що тепер? — запитала вона пошепки. — Розберемося, — Ігор почав нервово терти обличчя долонями. — Щось придумаю. Тамара Федорівна знову спробувала втрутитися. — Олено, ти ж маєш розуміти — це наше спільне. Будинок в Орові — це родове гніздо. Ви ж туди кожного літа їздите, Настя там на свіжому повітрі дихає. І Катя, зовиця твоя, з дитиною там зараз живе, їй більше нікуди йти. Якщо банк забере будинок — де вони опиняться? На вулиці

Трускавець у жовтні завжди нагадує стару поштівку: золоті каштани вздовж центрального бювету, запах мокрої хвої та легка димка, що спускається…

Z Oksana

Ну що ви там шепочетеся? Ігорчику, пишаюся тобою. Справжній господар. Не жалкує грошей для маминої радості. Дарина подивилася на неї дуже спокійно. Вона бачила цю жінку наскрізь: кожну маніпуляцію, кожну спробу здатися кращою за рахунок інших. — А ви не думали, Галино Петрівно, що у нас були плани на ці заощадження? — запитала Дарина. Свекруха на мить замовкла, а потім м’яко, але з металом у голосі відповіла: — Які плани можуть бути важливіші за повагу до батьків? Гроші — це папір. Сьогодні є, завтра немає. А пам’ять про такий вечір залишиться назавжди. Дарина промовчала. Вона зрозуміла, що в цій родині «повага» — це гра в одні ворота. Після того свята життя не повернулося у звичне русло. Стало тільки гірше. Через тиждень Галина Петрівна зателефонувала і повідомила, що у неї вдома «невеликі проблеми з сантехнікою», тому вона на деякий час переїде до них. «Буквально на тиждень-два», як вона сказала

— А ти взагалі розумієш, що ми вчора просто купили собі чужі проблеми за власні гроші? — Дарина навіть не…

user2

Мамо! — вигукнув син, смикаючи Оксану за край домашньої сукні. — Що, рідний? — А бабуся вчора татові казала, що скоро до нас тьотя Катя переїде! Вона така гарна, у неї губи червоні, як помідори! У кухні раптом стало так тихо, що було чути, як цокає старий годинник на стіні. Марія Іванівна, свекруха, різко відвернулася до вікна. — Марку, сонечко, що ти таке кажеш? — голос Оксани став напрочуд спокійним, але цей спокій був передвісником шторму. — Я не вигадую! — насупився хлопчик. — Бабуся ввечері в саду казала: «Стару дружину в Берегове відправимо, нехай там ягоди збирає, їй корисно. А Катрусю сюди поселимо, вона молода, їй у місті жити треба, Юрчику з нею веселіше буде». Марія Іванівна раптом схопилася за серце. — Ой, щось мені недобре. Тиск, мабуть. Дитина перегрілася на сонці, дурниці верзе! Якісь мультики подивився, напевно! Оксана повільно підвелася зі стільця. — Марку, йди пограйся в кімнату, будь ласка. Нам з бабусею треба поговорити про «мультики». Коли малий вийшов, Оксана склала руки. — Катя, значить? Та сама Катерина, яка працює в Юриному офісі адміністратором? Яку ви так хвалили на Великдень

Червневий ранок у Мукачеві розпочався з густого туману, який ліниво сповзав із навколишніх гір, огортаючи замок Паланок сивою вуаллю. У…

Z Oksana

Іване, ну подивись на себе! Знову в цих гумових чоботях? Сусід он машину нову купив, а ти все карасів у відрі носиш. — Маріє, нам на все вистачає, — спокійно відповідав він, не відриваючись від лагодження вудки. Вона вивчилася на бухгалтерку, щиро сподіваючись, що магія цифр і звіти приведуть її до казкових багатств. Проте реальність виявилася значно прозаїчнішою: щоденна робота в похмурій конторі місцевого підприємства, де кожна копійка була на обліку під суворим наглядом директора, і шлюб з Іваном. Іван був спокійним майстром, чоловіком “золоті руки”, який понад усе на світі цінував вечірню тишу і вихідні на риболовлі. Тарас був їхньою єдиною дитиною, і саме він став головним проектом життя Марії Степанівни. Вона з пелюшок вкладала в нього всі свої нездійснені амбіції. Вона купувала йому найкращі костюмчики, навіть якщо для цього доводилося місяць економити на їжі. Вона хотіла, щоб син став «великою людиною», тим самим золотим квитком, який нарешті виведе її в той омріяний світ, де п’ють каву в порцелянових чашках у дорогих ресторанах і не дивляться на праву колонку з цінами в магазинах

— Мамо, це ж не зовсім так... Я просто хотів, щоб твій ювілей пройшов ідеально. Катя теж все розуміє, —…

user2

Ти справді думаєш, що я маю за це платити? — голос Вікторії ледь помітно тремтів, коли вона вдивлялася в екран свого телефону. — Віко, ну а хто ще? Ти ж знаєш мою ситуацію. У мене зараз тимчасові труднощі, а в тебе — стабільна робота в мерії, хороша посада. Тобі банк кредит за п’ять хвилин погодить, якщо треба буде. Ти ж у нас тепер людина з можливостями. — Ти просиш мене взяти кредит на лікування твоєї мами? — повільно перепитала вона, намагаючись опанувати себе. — Тієї самої жінки, яка на нашому розлученні відкрила пляшку ігристого і привселюдно заявила, що нарешті її син вільний від «тягаря»? — Не перебільшуй, Віка. Вона просто емоційна людина. Стара школа, знаєш… А зараз вона хвора. І повір, вона дуже шкодує про все, що було між вами. Вчора згадувала, як ти смачно готувала той сирний пиріг. Каже, що тільки ти завжди розуміла її з пів слова. Вікторія мовчки натиснула кнопку відбою. Їй не хотілося слухати ці солодкаві маніпуляції. Перед нею на кухонному столі лежав видрукований рахунок з приватної клініки, який Павло скинув їй у месенджер за хвилину до дзвінка. Сума була такою, що за ці гроші можна було б пів року жити всією родиною, ні в чому собі не відмовляючи, або ж оплатити два роки навчання їхньої спільної доньки

— Ти справді думаєш, що я маю за це платити? — голос Вікторії ледь помітно тремтів, коли вона вдивлялася в…

user2