Андрію, ти не брав шинку з холодильника? — запитала Оксана чоловіка. — Шинку? Ні, Оксано, не брав. Може, ти просто забула її купити? Ти ж знаєш, останнім часом ти забагато працюєш. Пам’ять уже не та, сонечко. Це «пам’ять не та» зачепило найбільше. Їй було лише 47, вона викладала математику і тримала в голові складні формули та сотні дитячих оцінок. Проте за тиждень ситуація повторилася. Цього разу зникла ціла трилітрова банка меду, яку батько Оксани передав із пасіки. Це був особливий, гречаний мед, терпкий і ароматний. Банка стояла в темному кутку комори, чекаючи зими. — Андрію, де мед? — запитала вона вже сердито. Чоловік завагався лише на мить. — Оксаночко, я не хотів тобі казати, щоб ти не хвилювалася про бюджет, — тихо промовив він. — Я почав допомагати одному притулку для літніх людей на околиці міста. Там зовсім біда, стареньким нема чим навіть чай підсолодити. Я відвіз їм мед. Ну, і м’ясо минулого разу теж. Ти ж у мене добра, ти б не заперечувала, але я не хотів навантажувати тебе цими подробицями. Серце Оксани розтануло. Вона відчула такий прилив ніжності до чоловіка, що на очі навернулися сльози. «Який він у мене благородний», — думала вона. Але чоловік поглянув на неї скоса
Осіння мряка за вікном львівської квартири Оксани Павлівни навіювала тужливий настрій. Вечір обіцяв бути затишним: жінка планувала приготувати святкову вечерю…