Світлана обіцяла віддати гроші, як тільки отримає премію. Або коли продасть ті старі речі з дачі. Я їй нагадаю. Чесно. Сьогодні ж наберу. — Ти вже «набирав», — гірко посміхнулася Ірина. — У вересні набирав. У грудні, перед святами. І кожного разу та сама пісня: «Ой, Максику, зараз трохи скрутно, але наступного місяця — залізобетонно». А тепер вона дзвонить і каже, що хоче приїхати з малим до нас на тиждень, бо «скучила». Як можна їхати в гості до людей, яким ти винна купу грошей і навіть не згадуєш про це? Максим мовчав. Він знав, що дружина каже правду. Але Світлана була його молодшою сестричкою. Тією самою, яку він колись водив до садочка, захищав від хуліганів і віддавав найкращі цукерки. Вона завжди була трохи не від світу цього, легковажна, але ж своя. — Я поговорю з нею жорстко, — пообіцяв він. — Скажу, що поки питання з боргом не закриємо, ніяких гостей. І взагалі, зробимо паузу в спілкуванні. Ірина подивилася на нього так, ніби бачила вперше. Вона любила його за добру душу, але ця ж доброта іноді перетворювалася на слабкість, якою користувалися всі кому не лінь. Особливо родичі
— Ну для чого ти знову починаєш? — Максим поклав телефон на кухонний стіл і подивився на дружину з тією…