Я голова сім’ї. Я заробляю. Твоя справа — щоб у хаті було чисто, а я не бачив безладу. Він не кричав. Просто казав спокійно, наче диктував закон. І Марина мовчки виконувала. Вона звикла вставати раніше за нього, щоб подати сніданок гарячим, прибрати, запустити пральну машину. Після роботи — вечеря, прасування, миття підлоги. Вона рідко мала час навіть посидіти з книжкою. І все одно чула: — Маринко, подивись під диваном, там пил. — Ти бачила, скільки волосся на килимі? — А навіщо ти купила цю сукню, вона тобі не личить. Поступово вона почала вірити, що справді не варта кращого. Що він — її опора, а вона просто тінь у його домі. Донька Оленка росла, вступила до університету й поїхала в інше місто, у квартирі стало глухо, мов у колодязі. Степан ще більше зосередився на чистоті. Він міг прийти додому й замість «добрий вечір» сказати: — Знову волосся в коридорі
Марина ніколи не вважала себе особливою жінкою. Вона була звичайною — такою, як більшість: робота, дім, чоловік, донька, город на…