Navigate
X

У кабінет нотаріуса Максим і Тамара прийшли першими. Вони сиділи в кріслах з таким виглядом, ніби вже виграли в лотерею. Тамара тримала в руках папку зі зразками штор і шпалер, жваво обговорюючи з чоловіком, куди вони поставлять новий диван.— Ну що, — почав Максим, щойно ми з Сергієм переступили поріг. — Маринко, давайте швидко підпишемо ці формальності. Хату на мене, вам — ваш собака (як він там, ще не здох?), і розбіжимося. У нас там бригада чекає, дах перекривати треба. Пан Степан повільно дістав папку з документами, поправив окуляри на переніссі і довго мовчав, дивлячись на Максима. — Ваш батько, Петро Іванович, був людиною мудрою і дуже передбачливою, — почав він густим басом. — Він прийшов до мене за місяць до своєї кончини. Він уже знав свій діагноз, але розум у нього був світлий, як ніколи. Він залишив заповіт

— Ти, Віталику, навіть не розраховуй, — заявив мій брат Максим, впевнено відсуваючи тарілку з недоїденими пиріжками. — Я —…

user2

Викидайте цей мотлох прямо під ворота, і мені байдуже, що вона скаже! — мій голос зірвався на крик, перекриваючи гуркіт старого вантажного двигуна. Водій у вицвілій кепці недовірливо глянув на мене, переводячи погляд із обшарпаної шафи в кузові на дорогий паркан котеджного містечка. — Господине, ви впевнені? — перепитав він, чухаючи потилицю. — Тут проїзд вузький. Сусіди нарікатимуть, та й власники будинку навряд чи зрадіють такій «барикаді». — Впевнена, як ніколи в житті, — відрізала я, стискаючи в кишені ключі від нашої нової оселі. — Це не сміття, це «антикваріат», як стверджує моя свекруха. От нехай вона ним і насолоджується. Вивантажуйте

— Викидайте цей мотлох прямо під ворота, і мені байдуже, що вона скаже! — мій голос зірвався на крик, перекриваючи…

user2

Мирославонько! Невісточко моя золота! А навіщо ти переставила мої фіалки? — пані Софія, свекруха, з’явилася в дверях кухні з горщиком у руках. Її тон був бездоганно ввічливим, проте невістка здригнулася. Вона точно пам’ятала, що вчора ці квіти стояли у їх спальні на підвіконні. — Я їх не чіпала, мамо, — розгублено відповіла вона, витираючи руки об лляний рушник. — Може, Остап переніс, коли витирав пил? — Остапчик? Мій син ніколи не відрізняв фіалку від кактуса. Дивно. Мирослава відчула, як легкий холодок пробіг спиною. Питання було не в квітах. Питання було в тому, як свекруха опинилася у їхній спальні о дев’ятій ранку, коли молода пара ще пів години тому бачила сни. — А ви, заходили до нашої кімнати? — обережно запитала Мирослава, намагаючись зберегти спокій. — Ой, дитино, ну що ти таке кажеш! Я просто проходила повз, двері були прочинені, от я і побачила. Але Мирослава відчула, що свекруха бреше

Листопадовий ранок у передмісті Києва видався сирим та похмурим. Мирослава стояла біля кухонної мийки, механічно протираючи тарілки після сніданку. За…

Z Oksana

Я була неправа, Софійко. Я думала, що роблю добро для всіх, а насправді ледь не зламала синові життя. Він зараз дуже змінився. Став жорсткішим, зі мною майже не говорить про особисте. Тільки «як здоров’я» і все. — Це його вибір, Валентино Петрівно. Він вчиться жити самостійно. — Я знаю, що ти його не вибачиш. І не треба, напевно. Ти сильна, ти молодець. Я просто хотіла, щоб ти знала: я більше не втручаюся. Я навіть хату ту в селі продала, щоб частину його боргу закрити. Переїхала в маленьку кімнатку в передмісті. Софія була здивована. Це було останнє, чого вона чекала від цієї жінки. — Чому ви це зробили? — Бо коли Максим прийшов до мене в той день, коли ти пішла… я вперше побачила в його очах не любов до матері, а справжню порожнечу

— Ти ж розумієш, що зараз ти обираєш не між грошима і спокоєм, а між мною та своєю мамою? —…

user2

Стефо! Стефаніє, відчини! Це я, Анатолій! — біля хвіртки тупцював колишній чоловік, а сусідські собаки щосили гавкали. — Голос за дверима здався Стефі привидом із минулого життя, яке вона поховала під товстим шаром забуття 20 років тому. Вона повільно підійшла до вікна, відсунула фіранку і в напівтемряві двору побачила колишнього чоловіка. — Чого тобі треба, чоловіче? — Стефцю, рідна, пусти переночувати. Зовсім біда притисла, нікуди мені йти, — голос Анатолія тремтів. Стефанія прихилилася лобом до холодної шибки. Рівно 20 років минуло з того дня, як він, сяючи від власної «сміливості», оголосив, що зустрів справжнє кохання — молоду красуню Риту, і що Стефанія для нього — «прочитана книга», «старі меблі», яку час віднести на смітник. Тоді він пішов, не озираючись. — Йди до своєї Рити! Чого сюди приплентався? — Стефо, Маргарити немає. Не стало три роки тому. А її діти мене виставили за двері. Кажуть, що я їм ніхто, і нехай перша дружина тепер мною опікується

Листопадовий вечір дихав у вікна сирим холодом, обіцяючи перші приморозки. У затишній кухні пані Стефанії пахло сушеною м’ятою та свіжим…

Z Oksana

Світлано, де мої термошкарпетки? І приготуй мені бутерброди з шинкою, побільше. — Сергію, шкарпетки в комоді. А бутерброди зроби сам. Я йду. — Куди це ти йдеш? У суботу? — він аж присів від несподіванки. — До подруги. Будемо каву пити. Повернись сам погодуй дітей, у холодильнику є суп. Він хотів щось крикнути, але мама вже зачинила двері. Тато стояв посеред коридору, розгублений і злий. — Зовсім розперезалася, — пробурчав він нам. — Це все ці її «подруги». Навчать дурні, а мені потім розгрібай

— Тільки не кажи, Сергію, що ти знову забув про мої ліки, — Світлана стояла біля кухонного столу, вчепившись пальцями…

user2

Невістко! А про мою кімнату ви вже подумали? — запитала свекруха. — Де саме я буду жити у домі, який ви збираєтеся купити собі? У кухні вмить стало тихо. Олена відчула себе недобре. Марко завмер із чашкою в руці. — Про про яку кімнату, мамо? — повільно перепитав син. — Як це про яку? — Галина Петрівна щиро здивувалася. — Коли ви переїдете в дім, мені знадобиться своя кімната. Бажано на першому поверсі, бо коліна вже не ті, щоб по сходах бігати. І обов’язково на сонячний бік — моїм фіалкам потрібне світло. Ви ж будете в саду поратися, а я візьму на себе город. Я вже й гроші на меблі відклала. Пригледіла собі зручне ліжко з ортопедичним матрацом і комод. Будемо жити однією великою родиною. Олена відчула, як підлога під ногами стає хиткою. — Мамо, — голос Марка став на тон вищим. — Ми ніколи не обговорювали, що ти переїдеш до нас. Ми не хочемо тебе забирати до себе

Це була мрія, виплекана в тихих розмовах під час вечірніх прогулянок спальними районами, де багатоповерхівки тиснуть на плечі своїм залізобетонним…

Z Oksana

Несторе? Звідки у тебе такі гроші?! — крикнула дружина. — Та я просто хотів зробити тобі сюрприз на 8 березня. Ти ж на знос працюєш, я бачу, як ти згасла. Треба ж іноді робити паузу, давати собі розрядку, у нас все ж таки сьогодні 8 березня. І ці тюльпани для тебе, — сказав чоловік, даруючи дружині шикарний букет рожевих її улюблених тюльпанів. — Несторе, — Олена ледь не заплакала. — Де ти взяв гроші? Це 8 березня нам не по кишені. Ти що, дивом зцілився і розвантажив три фури за ніч? Тиша, що запала на кухні, стала настільки важкою, що здавалося, стіни зараз почнуть тріщати. — Я взяв ще одну позику, — випалив він, різко відвернувшись. — Тільки не починай! Це дрібниці, всього двадцять п’ять тисяч гривень. Ми трохи відпочинемо, наберемося сил, а там я руку підлікую, вийду на зміну і закрию все одним махом! Олена відчула, як світ навколо неї починає хитатися

Світло ліхтарів за вікном кидало довгі, ламані тіні на стіни під’їзду, коли Олена повільно піднімалася на свій поверх. Кожен крок…

Z Oksana

Олю! Ти що таке робиш? Хіба ж так штору чіпляють?! — голос свекрухи розкотився всією квартирою, наче грім. Ольга мимоволі здригнулася. Вона стояла на стільці біля вікна, вже другу годину поспіль намагаючись догодити свекрусі. Свекруха стояла у дверях кухні, схрестивши руки. — Клавдіє Петрівно, я ж просто хотіла, як краще для вас. — Хотіла вона! Тюль має спадати рівною хвилею, як у порядних людей! Ось так! — вона почала смикати тканину. — А це підвіконня? Ти його щіткою шкребла чи просто вологою ганчіркою погладила? Ольга відчула себе недобре . — Я мила його засобом, як ви вчили. — Засобом! — пирхнула Клавдія Петрівна. — То все хімія для лінивих! Тут житловий будинок, а не офіс якийсь скляний. Сода, оцет, господарське мило — ось секрет блиску! А ти розвісила шмаття, а під ним — бруд. Сором перед сусідами, якби хто зайшов

Це була звичайна субота в одній із тих панельних багатоповерхівок на Оболоні, де стіни пам’ятають ще молодість наших батьків, а…

Z Oksana

Та ви що! Це ж наша машина! Як це — в гараж? Нам на роботу їздити! Світлана, яка досі мовчала, раптом вискочила з-за кутів сараю. — На яку роботу, Світланочко? — Олена підійшла до сестри і обійняла її за плечі, наче втішаючи. — Ви ж самі казали — Павла скоротили, у тебе замовлень немає. Навіщо вам машина? Щоб під під’їздом іржавіла? А так — буде стимул. От побачиш, як тільки Павло відчує під ногами землю замість педалей, у нього відразу таланти прокинуться. Може, навіть до Олега в бригаду піде підсобником. Олег, візьмеш родича? Олег серйозно кивнув, ледь стримуючи сміх: — Чому ні? У мене якраз вакансія відкрита — цеглу тягати, розчин замішувати. Свіже повітря, фізична праця, повний соцпакет у вигляді мого суворого нагляду. Плачу вчасно, халявників не тримаю

Тамара Павлівна вийшла з машини так, ніби це був не фургон з їжею, а броньовик на головній площі міста. Вона…

user2