Тарас зайшов на кухню, коли Яна саме закінчувала розкладати холодець і прикрашала його петрушкою. Він був у бездоганно вигладженій сорочці, з якої ще не вивітрився запах дорогих парфумів. Його вигляд, свіжий і відпочилий, був різким контрастом до Яниного спітнілого чола. — Ну що, як справи? — Він обійняв її, чмокнув у скроні і попрямував до столу, щоб взяти шматочок маринованого огірка. — Мама каже, ти в неї – золоті руки. Усе блищить. — Дякую, Тарасе. Можеш іти, прийшли твої партнери, треба їх розважити, — сказала Яна, відсторонюючись, щоб витерти руки. Вона намагалася, щоб її голос звучав рівно. — Ага. А… ти не проти? — Він затримався, його погляд був винувато-напруженим. Це означало, що він зараз скаже щось, що виведе її з рівноваги. — Мама просила… каже, раптом приїдуть її тітки, а без оселедця під шубою — це ж не свято, ти розумієш. Каже, ти її робиш просто неперевершено. Я вже все купив! Риба, буряк, яйця. Усе свіже, тільки-но з ринку! Він вказав на великий поліетиленовий пакет біля дверей. Яна завмерла. У руці вона стискала кондитерський шпатель, яким щойно розгладжувала майонез на холодці
Усе, що насправді любила Яна в цій квартирі, це її розмір. Велика, простора, з високими стелями та панорамними вікнами, що…