Navigate
X

Навіть не уявляю, як мені забрати ключі від моєї квартири у батьків. Це, мабуть, неможливо без суперечки, а мені так не хочеться сваритися з ними. Але так далі не можна. Колись вони мені дуже допомогли, а зараз тягарем стали, – поскаржилася Ольга подрузі. Але Оксана й не знала, що сказати на це

Ольга сиділа в невеличкій кав'ярні, дивлячись у вікно на дощ. Її обличчя виражало глибоку втому, а в очах ховалася суміш…

Z Oksana

Нотаріус, переглянувши папери, довго мовчав, хмурився, потім підвів голову й сказав: – Пані Лідо, у вас проблема. За базами даних, пан Михайло ніколи не розлучався зі своєю першою дружиною. – Як це «не розлучався»?! – у Ліди перехопило подих. – Ми ж разом тридцять років! Ось наше свідоцтво про шлюб. – Це свідоцтво недійсне, – нотаріус постукав пальцями по документу. – Воно фіктивне. У реєстрах такого шлюбу немає. Ліда відчула, як земля пішла з-під ніг. Вона вийшла з кабінету, не розуміючи, що відбувається. Чоловік, із яким вона ділила життя, виявився чужим

Ліді було п’ятдесят. Вона прожила майже тридцять років із Михайлом, її чоловіком. Вони разом збудували дім, виховали двох синів, посадили…

user2

Ви серйозно? Макарони з сардельками? Це ж їжа для студентів. Мої діти такого не їдять. – Нічого страшного, смачно і швидко, – відповіла Марина, намагаючись триматися спокійно. – Та ну, – відмахнулася Олена. – У мене в багажнику м’ясо для шашликів, гарний маринад. От мої діти будуть їсти шашлик. А ваші… ну хай їдять макарони. Вони ж звикли. Марина відчула, як її лице почервоніло. «Ваші – хай їдять макарони…» Наче їхні діти гірші, другосортні

– Маринко, ти мене чуєш? – Що саме? – жінка відклала телефон, у якому щойно дивилася рецепти літніх салатів. –…

user2

Мамо, може, поясните? – звернулася Марина вже до свекрухи. – Чому ви прийняли іншу жінку, поки я жива, поки я – дружина вашого сина? Люди шепотілися. Лідія спробувала встати й піти, але Марина її зупинила: – Ні, залишайся. Раз ти мала сміливість прийти, то послухай правду. Її голос не тремтів, хоча всередині все горіло. – Двадцять років я була поруч із цим чоловіком. Я народила йому дітей. Я терпіла образи, недосипи, злидні. І ось сьогодні мене просто хотіли прибрати, щоб показати нову «господиню». Але знаєте що? Я не дам стерти себе, наче мене й не було. Марина взяла сумку, кинула ключі від квартири на стіл перед Олегом. – Живи з ким хочеш. Але пам’ятай: діти про все дізнаються

Марина завжди була жінкою спокійною, врівноваженою й терплячою. Вона вірила у свого чоловіка Олега, бо двадцять років разом – це…

user2

Олені виповнилося ледь за 50, заміж вона досі не вийшла, не змогла влаштувати своє особисте життя. Зараз одна виховує сина, працює на двох роботах, жодного разу не була в салоні краси. Знайомі знають, як їй важко живеться, речі свої віддають. Але Олена ніколи не скаржиться, лише шкодує, що подругу не послухала колись свою

Олена Іванівна дивилася на своє відображення в дзеркалі і все більше переконувалася, що її життя пройшло якось не так, як…

Z Oksana

Коли мій син розлучився, зі своєю колишньою невісткою я добре ладнала, адже у нас завжди добрі стосунки були. Але, як тільки він зібрався одружитися вдруге, Злада дуже змінилася, коли дізналася цю новину. Вона стала телефонувати Степанові вдень і вночі, я дуже здивувалася, коли дізналася причину

Я сиділа на кухні, дивилася на посмішку сина на фотографії, але відчувала, що ця посмішка зовсім не щира якась. На…

Z Oksana

Онуки дуже любили приїжджати до бабусі, тут був для них особливий рай. Яблука, малини, ожини – все це можна було побачити не на картинці, та ще й досхочу поласувати. В кінці серпня була особлива нагода приїхати в село – адже на них чекала картопля. Це був особливий час. Бабуся раділа, глянула на двір, де вже гуртувалася вся сім’я: її донька з чоловіком, троє внуків, сусідка тітка Ганна – всі з’їхалися на викопування картоплі. – Ну що, діти, – сказала вона, – сподіваюсь, ви копати вмієте? Бо картопля сама з землі не вискочить

– Та це ж паперівка! – впевнено вигукнув десятирічний Миколка, тримаючи в руці білувато-жовте яблуко. – Та де! Це ж…

user2

За день до поїздки валізи вже були зібрані. Марія ще перевірила список: – Купальники є, капці є, аптечка є. – А головне – документи і гроші, – підморгнув Іван. І ось уранці вони вже виходили з хати, коли задзвонив телефон. Дзвонила сестра Марії з села: – Марічко, приїдьте, якщо можете. Мама щось занедужала, лежить, а я тут сама з нею, в мене мала дитина на руках, ти ж сама знаєш. Марія поблідла. – Іване, що робити? Мама ж сама там… А у нас відпочинок… Чоловік тільки зітхнув, але сказав без вагань: – Їдемо до мами. Відпочинок почекає

Вже 10 років у шлюбі, а дітей немає, – Марія через це не раз плакала у подушку. Вони з чоловіком…

user2

Бабуся часто повторювала: – Доню, квартира твоя буде. Бо ти заслужила. Та вийшло інакше. Бабусі не стало раптово, вона пішла не лишивши заповіту. Перші тижні Олена навіть не думала про папери. Вона просто плакала, ходила по кімнатах і говорила з бабусиним фото, пригадувала запахи її пирогів, теплоту рук. Але згодом, коли біль трохи притупився, вона взялася до ремонту. Та спокій тривав недовго. Одного дня приїхала її рідна сестра Марійка і стала вимагати свою частку в квартирі

Олена сиділа на кухні у бабусиній квартирі й дивилася у вікно. Вулиця була така ж, як завжди: старі каштани, лавочки…

user2

Коли Марина виходила заміж за Андрія, то щиро вірила: сім’я – це щастя, підтримка й тепло. Але разом із чоловіком у її життя увійшла і його мати – Галина Степанівна. Жінка гарна, доглянута, з поставою, якою могла б пишатися актриса. Вона працювала колись у міському відділі культури й завжди вважала себе «аристократкою». – Маринко, – якось сказала вона невістці ще на самому початку, – ви хороша дівчина, але треба розуміти: наш рід не простий. Ми завжди тримали планку. Тоді Марина ще усміхнулася, вирішивши, що це просто слова. Але з роками зрозуміла: свекруха її не приймає

Коли Марина виходила заміж за Андрія, то щиро вірила: сім’я – це щастя, підтримка й тепло. Але разом із чоловіком…

user2