Грошей на ювілей твоєї матері я не дам. Ні копійки, — відкарбувала вона, дивлячись прямо на нього. — У неї є улюблені невістки, золоті онуки та ідеальні свати — от хай вони її і спонсорують. Мені набридло бути «найгіршою» за власні ж кошти. Денис завмер. Його обличчя виражало повне нерозуміння, ніби дружина раптом почала цитувати стародавні шумерські тексти. — Світло, ну що ти знову вигадуєш? — він спробував усміхнутися, але посмішка вийшла кривою. — Яка козявка? Який краєвид? Мама ніколи про тебе слова поганого не сказала! Навпаки, кожного разу, як ми зідзвонюємося, вона питає: «Як там наша Світланка? Не втомлюється на роботі?». Вона до тебе як до рідної, постійно хвалить. Каже, що мені з тобою несказанно пощастило. Звідки в тебе ці дикі образи? Світлана гірко посміхнулася. Вона відчула, як у грудях стає холодно. — Тобі справді здається, що вона до мене добре ставиться? Ти впевнений, що ми говоримо про одну й ту саму жінку, Денисе? Чи, може, у твоєї мами є двійник, про якого я не знаю? Може, до тебе приходить добра фея, а до мене — інша істота? Денис почав помітно нервувати
Березневе сонце невпевнено пробивалося крізь кухонне вікно, висвітлюючи дрібні порошинки, що кружляли в повітрі. Світлана дивилася на них, і їй…