Тетяна Петрівна приїхала рівно за тиждень. Оля саме закінчувала готувати вечерю, коли почула шурхіт шин під вікном. Визирнувши надвір, вона побачила, як чоловік дістає з багажника кілька об’ємних сумок. Свекруха, у своєму незмінному елегантному береті та світлому пальті, стояла поруч і з господарським виглядом оглядала подвір’я. Діти — Марійка та Денис — з радісними вигуками вибігли зустрічати бабусю. Вони її щиро любили: бабуся завжди мала в сумці щось смачненьке і ніколи не сварила за розкидані іграшки чи невимкнений комп’ютер. — Мої золоті! — голос Тетяни Петрівни заповнив увесь двір. — Як же ви виросли! Дивіться, що бабуся вам привезла. Тільки мамі поки не показуйте, а то вона знову скаже, що солодке псує апетит. Оля напружилась. Почалося. Ще не переступивши поріг, свекруха вже створювала маленькі “таємниці” за її спиною, підточуючи батьківський авторитет. — Мамо, давайте я допоможу, — Андрій потягнувся за її сумкою. — Та я сама, синку, я ще маю сили. Я ж звикла все життя сама тягнути, ти ж знаєш
— Ти справді вирішив запросити маму жити до нас, навіть не порадившись зі мною? — голос Олі тремтів від образи,…