Доню, не можна бути такою черствою. Родина — це святе! Сьогодні ми їм допоможемо, завтра вони нам. — Хто “вони”? — обурилася Мар’яна. — А де в цей час її син, твій улюблений племінник Роман? При кожній зустрічі я тільки й чую: “Мій Ромчик такий молодець, мій Ромчик у Європі, у нього там фірма, він так добре заробляє, дружину собі знайшов із забезпеченої родини”. Чудово! То чому ж цей успішний син не допоможе власній матері? Чому він не оплатить їй хорошу клініку чи готель у місті? Чому тітка Олена знову йде по гроші до тебе, звичайної пенсіонерки? — Мар’яно, я не збираюся рахувати гроші в чужих кишенях і лізти в стосунки Олени з сином, — відрізала мати. — Мені байдуже, що там у Романа. Для мене головне — допомогти сестрі в біді. — Чудово! Хочеш бути доброю за чужий рахунок? Будь ласка! Але чому ти втягуєш у це мене? Чому я маю ділити свій дім із чотирма сторонніми людьми, коли я з ніг валюся від утоми? — Мар’янко, я дуже тебе прошу, — голос Ганни Петрівни раптом став благальним, у ньому з’явилися сльози
— Якщо ти зараз же не увімкнеш світло і не перепросиш людей, ти мені більше не донька! — почула Мар'яна…