Navigate
X

Йди спати, Артеме. Ранок вечора мудріший. — Не вказуй мені, що робити! — огризнувся він, але все ж підвівся з дивана і, хитаючись, попрямував до спальні, голосно грюкнувши дверима. Олеся залишилася на кухні, дивлячись у вікно на нічне місто, де мільйони людей працювали, боролися, але не скиглили. Коли їхні стосунки встигли перетворитися на це? І головне — чи є шлях назад, до того Артема, в якого вона колись закохалася? Минув місяць, а потім ще один. Артема звільнили. Несподівано для нього, але цілком очікувано для Олесі. Офіційна причина — скорочення штату. Неофіційна — його надмірно емоційна суперечка з керівником відділу після чергової “посиденьки

— І уявляєш, Сидоренко знову отримав премію! Сидоренко! Цей бездарний чоловік, який навіть звіт нормально скласти не може, завжди плутає…

user2

Коли телефон завібрував на кухонному столі, Софія навіть не відірвала погляду від обробної дошки — продовжувала методично, рівними брусочками нарізати буряк для борщу. Запах пасерованих овочів вже наповнював їхню затишну, хоч і невелику, двокімнатну квартиру в Києві. Це був типовий суботній ранок. Вона звикла до дзвінків із роботи, від друзів, але ім’я на екрані змусило її різко зупинити руку. Софія витерла руки об кухонний рушник, відчуваючи, як у животі неприємно стискається м’яз. Вона знала Ларису Олексіївну вже вісім років, із яких п’ять була її невісткою. Цього часу було цілком достатньо, щоб засвоїти одне непорушне правило: коли свекруха дзвонить із надмірно радісним і піднесеним тоном, готуйся до неприємностей. — Софійка, моя ріднесенька! — голос Лариси Олексіївни лунав надзвичайно бадьоро, навіть урочисто. — Яка ж ти в мене хазяєчка! Я тут подумала, мій голубчику, і прийняла важливе рішення

Коли телефон завібрував на кухонному столі, Софія навіть не відірвала погляду від обробної дошки — продовжувала методично, рівними брусочками нарізати…

user2

А Андрій так і лишився жити сам. Людмила Степанівна була задоволена — син знову належав лише їй. Щоправда, щасливим він не виглядав. Але це, на думку свекрухи, було не так уже й важливо. Головне — він був удома, під її контролем, і їй не доводилося миритися з «недосконалою» невісткою. Історія закінчилася. Але уроки залишились. Олена зрозуміла — не можна жертвувати собою заради чужого спокою та очікувань. Потрібно вміти боронити свої кордони, свою територію, своє життя. Андрій зрозумів надто пізно — обираючи між матір’ю та дружиною, він мав обрати сім’ю, яку створював сам. Він обрав залежність, а не партнерство. А Людмила Степанівна… Вона нічого так і не зрозуміла. Продовжувала вважати себе правою, вірила, що робила все «з найкращих спонукань»

Ранок почався для Олени як завжди — з відчуття легкої втоми, яка переростала в тривожне передчуття. Напруга в їхньому сімейному…

user2

Найгірше — Дмитро випадково почув розмову тещі з Соломією ще до весілля. Це була розмова, що засіла в його пам’яті, мов колючка, щодня нагадуючи про його низький статус у цьому домі. Дмитро повертався з роботи, забувши ключі. Соломія і Галина Петрівна розмовляли у вітальні. Він тихо зайшов, щоб не відволікати, але його зупинив тихий, але різкий і безкомпромісний голос тещі. — Ти ж бачиш, Соломіє, — Галина Петрівна говорила, як завжди, тихо, але слова були схожі на удари, — він не зможе тебе забезпечити. Він хороший, я не сперечаюсь. Але подивись на реальність. Подумай добре. Ти гарна, розумна, перспективна… а він? Посередня зарплата, туманне майбутнє. — Мамо, я його люблю, — відповіла Соломія, і Дмитро почув, як у її голосі тремтів біль і крихке бажання захистити його. — Любов любов’ю, але життя — це інше. Життя — це комунальні рахунки, це борг за іпотеку, це хороша освіта для онуків. Це те, чого він дати не зможе

Щойно Дмитро увійшов у родину своєї Соломії, він відразу відчув, що ніколи не стане «улюбленим зятем». Це відчуття було таким…

user2

Мій чоловік учора ввечері несподівано кинув мені заяву, наче грім серед ясного неба. Він сказав: «Марто, у нас більше немає іншого виходу. Схоже, доведеться продавати однокімнатну квартиру, щоб покрити всі сімейні борги». Я була така здивована, що й не знала, що сказати на те. Як це продати квартиру? Та це ж квартира моя, я її сама ще до шлюбу купила

Я сиділа навпроти Ольги, своєї найближчої куми, у цій маленькій кав’ярні, і відчувала, як кожна струна моєї душі напружена до…

Z Oksana

Леся ледь не впустила слухавку. Париж! Це було так далеко від її бетонної, звичайної реальності. Софія там і залишилася, будуючи кар’єру, яка стрімко йшла вгору. — Мамо, приїдь до мене хоч на тиждень, — просила дочка телефоном щомісяця. — Ти хоч раз маєш побачити Ейфелеву вежу не в телевізорі й не в екрані телефону. Відпочинь. Леся вагалася. Робота. Гроші. Страх нового. Страх літаків. Але врешті-решт, Софія купила їй квиток, і Леся зібрала валізу, ніби збиралася на іншу планету. Коли вона вийшла зі станції метро в Парижі, їй здавалося, що вона потрапила у фільм. Вузькі вулички, запах свіжої кави та випічки, люди з книжками й багетами, будинки з кованими балконами, над якими синіло дивовижно чисте небо. — Мам, ти така гарна в Парижі, ти знаєш? — сказала Софія, обіймаючи її на пероні

Леся ніколи не думала, що її життя може так різко змінити напрям і що кожна наступна зміна приноситиме стільки болю…

user2

Мамусю, привіт! Як ви там? Тато щось не бере слухавку. Софія взяла телефон. Пальці зависли на секунду над клавіатурою. Що написати? Сказати правду про те, як його вигнала? Чи збрехати, що тато спить? Вона набрала: «Тато поїхав у термінове відрядження. Надовго. Ми тут вдвох, доню. Я п’ю чай із твоїм улюбленим вишневим пирогом. Все добре». За вікном почувся шум таксі, що від’їжджало. Дмитро поїхав. Швидше за все, до матері, бо Наталка навряд чи зраділа «вогню» з валізою брудної білизни о першій годині ночі. Софія допила чай. Встала та пішла у ванну. Вона довго стояла під гарячим душем, змиваючи з себе цей вечір, ці слова, цей бруд, що сплив на поверхню їхнього життя

— Віддай сюди телефон! Негайно! Я бачила, як ти заметався очима, коли прийшло сповіщення. Ти ж, Дмитре, навіть зблід. Що…

user2

У Олени назбиралося майже 10 тисяч доларів. Коли вона відкрила коробку, де тримала заощадження, сама не повірила, що змогла таке назбирати. І подумала: “Ось подарую Наталі — і буде спокій”. Та спокій закінчився того ж вечора. Руслан повернувся додому раніше. Олена в кімнаті переробляла конверти, думала, як краще зібрати й віддати. А він зайшов саме в той момент. — Оленко… а це що? — спитав здивовано. Вона не злякалась. Вона не робила нічого поганого. Спокійно розповіла, що це її заощадження за кілька років. Спершу він мовчав. Потім запитав: — Це… наші гроші? Чи як? — Мої, — відповіла прямо. — Ти ж ніколи не питав, що я роблю з тим, що відкладаю

Кажуть, що друга половина життя — як друга весна: якщо зустріти її з правильною людиною, можливі дива. Олена щиро вірила,…

user2

На аркуші було роздруковане повідомлення з чату, де дрібним шрифтом світився діалог Тараса з якимось «Сергій Автосалон». Софія впізнала скріншот. Вона сама зробила його два дні тому, випадково побачивши листування на екрані телефону Тараса, коли він відійшов у ванну. Вона тоді не почала нічого говорити, тільки переслала картинку собі на пошту і намагалася переконати себе, що неправильно зрозуміла тон. «Ну що, дотискай її. Троячка на Троєщині — це не жарти, — писав Сергій. — Пропише — живи і не парься. Не пропише — шукай ту, яка без клопоту по майну». Відповідь Тараса була короткою: «Майже згодна. Мозок включу — зроблю красиво». — Де це ти взяв? — спитала Софія тепер, відчуваючи, як по спині пробіг холодок. — Ти сама мені переслала, — нагадав Олег Миколайович. — Позавчора, поспіхом. Я тільки сьогодні його уважно прочитав. — Софіє, — Людмила Василівна сіла поруч, торкнувшись її плеча. — Може, це й справді в них так, по-дурному, жарти ці

— Тобто, — Софія, яку всі лагідно звали Соня, повільно, майже урочисто, поставила чашку на блюдце. Порцеляна брякнула об кераміку,…

user2

Моя колишня невістка категорично відмовляється шукати роботу і, схоже, навіть не збирається цього робити в осяжному майбутньому. У мого сина Михайла дуже високий офіційний дохід, тому щомісячна сума аліментів, яку з нього відраховують, є надзвичайно великою. І ось на ці гроші вона, по суті, існує сама, разом, звісно, з онуком. Вона заявляє: «Нам цілком вистачає, то навіщо мені ще й працювати?» Але мені не подобається те, що ці гроші невістка проїдає і сама, коли мала б їх онукові відкладати. Я вирішила, що мовчати більше не буду і сама до неї пішла

Я намагалася говорити максимально обережно, але відчувала, що це просто необхідно висловити. Ми сиділи з Галиною Петрівною, моєю давньою і…

Z Oksana