Світланко, зроби сьогодні ті свої фірмові фаршировані перці, — попросив він, зазираючи в холодильник. — Ти ж знаєш, як мама їх любить, а вона обіцяла заскочити на годинку. Та й мені щось смачненького захотілося. Я усміхнулася, хоча всередині вже прокинулося легке роздратування. — Без проблем, Максе, — відповіла я спокійно. — Тільки тоді збігай швиденько в магазин під будинком за перцями та фаршем. Бо я сьогодні весь день із Сонею крутилася, не встигла вийти. Чоловік невдоволено скривився, наче я попросила його полетіти в космос, а не спуститися на перший поверх. — Ну навіщо мені кудись іти? Я ж тільки з роботи, втомився як собака. Невже в тебе нічого в морозилці немає? Приготуй із того, що є. І так у нас було завжди. Його втома вважалася священною, а моя робота по дому та догляд за дворічною дитиною — чимось на кшталт тривалої відпустки. Максим щиро вірив, що побут — це така магічна річ, яка працює сама по собі
Буває так, що одна випадкова фраза, почута крізь прочинені двері кухні, важить більше, ніж роки спільного життя, обіцянок та планів…