Оксаночко, ми в суботу завітаємо, — звучало у слухавці щочетверга приємним, турботливим голосом. — Тітка Галя приїде, сестра з чоловіком підтягнуться. Ти там нічого особливого не вигадуй, звари борщику, печеню зроби, пиріжечків насмаж, трохи салатиків накриши — і все. Свої ж люди, навіщо пишності? І Оксана бралася до роботи. У п’ятницю після роботи вона бігла на базар, несла важкі сумки, рахувала кожну копійку, бо сімейний бюджет був скромним, а пригостити треба було гідно. Потім до півночі варила, тушкувала, пекла. У суботу з самого ранку мила підлогу, накривала на стіл, діставала святковий посуд. Приїжджали гості. Гучні, веселі, впевнені у своєму праві на цей дім. — Оксаночко, яка ж ти господиня, — хвалила Надія Петрівна, беручи вже третій пиріжок. — Пощастило моєму синові. Нині молодь усе замовляє в коробочках, гроші на вітер пускає, а в тебе все домашнє, смачне, справжнє. Оксана посміхалася. Їй було приємно чути похвалу. Вона відчувала, що її старання помічають. Але гості сиділи до пізнього вечора, вели довгі розмови про город, про сусідів, про родичів, а Оксана не встигала навіть присісти: то чаю долий, то тарілки заміни, то солодке подай
— Якщо невістка не хоче зустрічати гостей моєї мами, значить, їй просто байдуже до нашої родини, — спокійно, навіть не…