fbpx
Breaking News
Поліна не pозуміла куди він вeзе її з дітьми, а Сергій мoвчав. Пiд’їхали вони до великого зaміського будинку. Вuявився будинок його матері. Поліна бoялася, як вiдреагує майбутня свeкруха на нeї і чyжих дiтей. І тут вuйшла вoна
Oдного pазу Людмила пpийшла в тaкому стaні, так рuдала, що я дoвго не мoгла зpозуміти в чoму спpава. І тут Люда видaла пpиголомшливу новину: Петро її кuнув і пiшов до iншої жiнки. Спoчатку плaкала щoвечора, а потім виpішила чoловіка пoвернути
Уже на 7-му мiсяці вaгітності Олі було пoгано від того, що їй не дoзволили летіти в Індію. Нaрoдила сина і відpазу вiддала матері в сeло. Чеpез рік пpиїхала тiльки зaсмагла Оля, пoбула кілька днів з сином і знoву поїxала. Дaла oбіцянку, що пoвернеться за сином, кoли йому буде вже п’ять
Нiколи не зітpеться з пам’яті тoй вересневий день, кoли кoханий сказав, що в жовтні одpужується з iншою. Через півроку — як гpім серед ясного неба — пpиходить мій коxаний, стає на кoліна, каже, що кoхає лише мене. Oдне моє слово — і він покuне дpужину й жuтимемо рaзом. Та знaла, що у коxаного три місяці тому наpодився синoчок. Забpати бaтька від дитини було для мене стpашним гpіхом
Ліда мала двох синів, та вони не спішили до матері. Кoли чoлoвік залишив цей світ, вона зосталася сама у хaті. Та oднoго дня у дім пpийшла бiдa
Життєві історії
– Алло, це бюро знахідок? Я маму загубив. Вона, випадково, не у вас?: Історія одного хлопчика з дитбудинку, якa не залишить вас байдужим

Ви усвідомлюєте, яка відповідальність тепер лежить на вас? Адже, дитина – це на все життя.- Я все усвідомлюю, – тут же видихнула Аліна. – Розумієте, я просто не можу спокійно жити, знаючи, що дуже потрібна комусь, але ми не разом. Джерело

– Алло, це бюро знахідок? – запитав дитячий голосок.

– Так малюк. Ти щось загубив?

– Я маму загубив. Вона, випадково, не у вас?

– А скажи, будь ласка, яка вона твоя мама?

– Вона дуже красива і добра! І ще вона любить кішок.

– У нас для тебе хороші новини! Якраз вчора ми знайшли одну маму, ймовірно, це твоя. А звідки ти дзвониш?

– З дитячого будинку №3.

– Добре, ми скоро відправимо твою маму до тебе в дитбудинок. Чекай.

І ось вона увійшла в кімнату, найкрасивіша і добра, а на руках у неї муркотала справжня жива кішка.

– Мама! – радісно закричав малюк і кинувся до неї. Він обійняв її з такою силою, що у неї перехопило дух. – Мамочко моя !!!

… Артемко прокинувся від власного крику. Такі сни снилися йому майже щоночі. Він засунув руку під подушку і витягнув фотографію дівчини. Цей знімок він знайшов рік тому під час прогулянки на вулиці.

Тепер він дбайливо зберігав його у себе під подушкою. Він був упевнений, що це його мама. У темряві Артем довго вдивлявся в її ніжне обличчя і непомітно для себе засинав.

Вранці завідуюча дитячим будинком, Ангеліна Іванівна, за традицією обходила кімнати з вихованцями, щоб побажати всім доброго ранку і приголубити кожного малюка. На підлозі біля ліжечка Артема вона помітила фотографію, яка вночі випала у нього з рук. Ангеліна Іванівна підняла фотографію і запитала хлопчика:

– Артеме, а звідки у тебе це фото?

– Я знайшов його на вулиці.

– А хто це?

– Це моя мама, – посміхнувся малюк і додав, – вона найкрасивіша і добра, а ще вона любить кішок.

Завідуюча міркувала. Справа в тому, що вона одразу впізнала дівчину на знімку.

Перший раз вона прийшла в дитячий будинок в минулому році з друзями-волонтерами.

Читайте також:РІДКО ТАК БУВАЄ, НА ЖAЛЬ: ДУЖЕ СУМНА, АЛЕ ДУЖЕ ХОРОША ІСТОРІЯ ОДНОГО УКРАЇНСЬКОГО ТАКСИСТА В АМЕРИЦІ

Напевно, тоді вона і загубила тут фотографію.

З тих пір ця дівчина доклала багато зусиль, щоб домогтися дозволу на усиновлення дитини.

Але, на думку бюрократів, у неї був недолік: вона була незаміжня.

– Що ж, – промовила Ангеліна Іванівна, – якщо вона твоя мама, це в корені міняє справу.

Увійшовши до себе в кабінет, завідуюча сіла за стіл і стала чекати. Десь через півгодини пролунав боязкий стукіт у двері:

– До вас можна, Ангеліна Іванівна? – До кабінету заглянула та сама дівчина з фото.

– Так, звичайно, заходите, Аліночка.

Дівчина увійшла в кабінет і поклала перед завідуючоїю пухку папку з документами.

– Ось, – сказала вона, – Я нарешті все зібрала.

– Добре, Аліночка. Мені потрібно задати вам ще кілька питань. Так має бути, розумієте …

Ви усвідомлюєте, яка відповідальність тепер лежить на вас? Адже, дитина – це на все життя.

– Я все розумію, – тут же видихнула Аліна. – Розумієте, я просто не можу спокійно жити, знаючи, що дуже потрібна комусь, але ми не разом.

– Добре, – погодилася завідуюча. – А коли ти хочеш подивитися діток?

– Я не буду дивитися, Ангеліна Іванівна. Я візьму першу дитину, яку ви приведете, – сказала Аліна, впевнено подивившись завідуючій в очі.

Ангеліна Іванівна була дуже здивована.

– Я хочу, щоб все відбулося як у справжніх батьків, – почала схвильовано пояснювати Аліна, – адже мами не вибирають собі дитину …

Вони не знають, якою вона наpoдиться … красивою або непривабливою, здоровою або хвoрою …

І я теж хочу бути справжньою мамою.

– Знаєте, Аліна, я вперше бачу такого усиновителя, – посміхнулася Ангеліна Іванівна.

Але я вже знаю, чиєю мамою ви станете. Його звуть Артем, йому 5 років, рідна мати відмовилася від нього в пoлoговому будинку. Я можу привести його зараз, якщо ви готові.

– Так, я готова, покажіть мені мого сина.

Завідуюча пішла і незабаром повернулася, ведучи за руку маленького хлопчика.

– Артемко, – почала Ангеліна Іванівна, – познайомся, це …

– Мама! – вигукнув Артем і кинувся до Аліни і вчепився в неї так, що у неї перехопило дух. – Мамочко моя!

Аліна гладила його по скуйовдженому волоссі і шепотіла:

– Синку мій, синочку … я тепер з тобою …

Вона підняла очі на завідувачку і запитала:

– А коли можна забрати сина?

– У нас зазвичай батьки і діти поступово звикають один до одного. Спілкуються спочатку тут, а потім беруть на вихідні, і якщо все в порядку забирають назовсім.

– Я відразу заберу Артема, – твердо сказала Аліна.

– Добре, – махнула рукою завідувачка, – завтра ж все одно вихідні. А в понеділок прийдете, і ми оформимо всі документи.

Артем світився від щастя . Він тримав маму за руку і боявся відпустити її навіть на секунду.

Навколо заметушилися нянечки, що збирають речі, підійшли попрощатися вихователі, на очах яких з’явилися сльози.

– Ну Артеме, будь здоров! Приходь до нас в гості, – попрощалася з ним Ангеліна Іванівна.

– До побачення, прийду! – відповів Артем. І через хвилину вони з мамою опинилися на вулиці, залитій сонячним світлом.

Коли вони відійшли від дитбудинку, малюк нарешті зважився поставити мамі важливе питання:

– Мама … а ти кішок любиш?

– Обожнюю! У нас з тобою вдома їх цілих дві, – засміялася Аліна, стискаючи в руці крихітну долоньку.

Артем щасливо посміхнувся і, підстрибуючи на ходу, поспішив за мамою.

Ангеліна Іванівна дивилася у вікно вслід Аліні з Артемком. А коли вони зникли, за найближчим рогом, сіла за робочий стіл, підняла трубку телефону і набрала номер:

– Алло, це Небесна Канцелярія? Прийміть, будь ласка, заявку.

Ім’я клієнтки: Аліна. Категорія заслуги: найвища – подарувала щастя дитині …

Надсилайте все, що належить в таких випадках: величезне щастя, взаємну любов, удачу в усьому …

Ну і, зрозуміло, ідеального чоловіка, вона ще незаміжня …

Так, я розумію, що дефіцит, але ви ж розумієте, мова йде про особливий випадок.

І ще про нескінченний грошовий потік не забудьте, адже малюк повинен добре харчуватися … Уже все відправлено? Дякуємо!

Крізь зелене листя дерев у дворі дитячого будинку лилося сонячне світло, на майданчиках було чути дитячий гамор.

Завідуюча поклала трубку і підійшла до відчиненого вікна.

Вона любила при можливості стояти і дивитися на своїх малюків, розправивши за спиною величезні білосніжні крила …

PS Можливо, ви не вірите в ангелів, але ангели вірять в вас!

Related Post