Банальна історія. Був чоловік – і пішов. Розлучення. Та тільки деталі цього розставання викликають змішані почуття.
Жила-була сім’я. Наречена дочекалася нареченого з армії, закінчила інститут. Розписалися. Діти з’явилися з різницею в чотири роки. На роботу дружина так після вузу і не влаштувалася. За матеріалами
Вирішила, що займається дітьми. Чоловік працював, забезпечував. Не шикарно, але прийнятно. Батьки дружини вийшли на пенсію, допомагали чим могли, але грошей було впритул. На питання матері:
-А хто тебе на пенсії годувати буде? Ти ж її не заробиш?
Дочка (дружина) відповідала:
– Діти будуть допомагати!
– Так, сильно ти нам допомагаєш? Іди, хоч трохи попрацюй!
Відповідати було нічого, але все одно дружина була впевнена, що чинить правильно, залишаючись вдома з дітьми на утриманні чоловіка.
Чоловік займався обробкою квартир. Поступово з’явилися замовники з Києва. Благо, електричка ходить регулярно. Спочатку чоловік став проводити одну-дві ночі за тиждень поза домом. Потім – повертатися тільки на вихідні. Аргумент – так дешевше, і за часом зручніше.
Минуло кілька років. Діти підростали. Старший готувався закінчувати школу.
І одного разу дружина прибігла до батьків – ой-ой, у чоловіка все дуже погано, його кинули, не заплатили за роботу, а він за матеріали повинен розрахуватися. Сума велика. Пoгрoжують.
Треба розрахуватися, інакше все буде дуже погано. Беремо кредит під заставу квартири. Тільки банк не дасть, якщо діти залишаться прописаними. Зареєструйте їх у себе?
Бабуся з дідом захвилювалися. Кинулися дізнаватися, що й до чого. Добре, не встигли нічого оформити.
Їх зупинили родичі. Бо не стикувалися якісь деталі, наведені дружиною зі слів чоловіка.
Ось що було далі: дружина пригальмувала випискою дітей. Пішла сама взнавати про кредит. Звичайно, їй не давали. Та і чоловікові теж відмовили. Можна було звертатися в інший банк, та дружина не стала.
А через пару тижнів чоловік оголосив, що йде. Є у нього інше місце, де його чекають і люблять. І все це, мабуть, було затіяно для того лише, щоб розділити квартиру. Далі – розлучення. Житло у сім’ї єдине, розділити повноцінно не виходить, та ще діти неповнолітні. Пішов ні з чим.
Ось що особисто мене лякає: звичайно, дружина та ще розумниця – сіла з дітьми на шию чоловіка і ніжки звісила. Але ж він віз! Як не подобалося – міг би раніше стyкнути кулaком по столу – йди працювати, тим більше що її батьки його підтримали б. Але це не обговорювалося.
А розділ, який не вийшов, був би обманом, який би все одно розкрився. А він тещу мамою називав, вони його за сина вважали – як би дивився в очі їм після? Або з очей геть, із серця геть? А діти, які взагалі-то батька любили? З ними так за що?
Негарна історія, що не кажи.
PS Після розлучення дружина вийшла на роботу продавцем. Вища освіта без досвіду роботи не допомоглa знайти краще місце. Син вступив до інституту, за його навчання платять люди похилого віку. Хто буде платити за навчання дочки, коли і вона закінчить школу, поки не ясно.
