– А чого ти до мене приїхала, мамо? Ти ж все життя Надії допомагала, от тепер до неї за допомогою і звертайся! – заявив мені син. Віталій навіть не запропонував мені зайти в дім, говорив зі мною на порозі, слова його були холодними, а погляд чужим.
– Синку, невже ти рідну маму в дім не впустиш? – я не могла стримати емоцій і розплакалась.
– Мамо, не розумію, до чого тут твої сентименти? Я зайнятий, не маю часу на пусті балачки, – син уже хотів зачинити двері перед моїм носом, але тут почувся голос невістки.
– Віталію, а з ким це ти говориш? – запитала Марта і вийшла в коридор.
– Мамо, Ви? – здивовано запитала вона. – Так чого ж ви на морозі стоїте, в хату заходьте.
Віталій махнув рукою, розвернувся і пішов, а я стала в коридорі роззуватися, бо дуже зраділа, що невістка таки запропонувала мені до них зайти, адже я мала серйозну розмову.
Перед сином я і справді завинила, але лише тепер зрозуміла настільки. Дітей у мене двоє: син Віталій і дочка Надія. І вийшло так, що я все життя доньці допомагала, а про сина забула.
Мені здавалося, що він не потребує моєї допомоги, бо і сам непогано справляється з усім, та виявилося, що це не так, і син усього що має досягнув не в останню чергу тому, що хотів довести мені, що обійдеться і без моєї підтримки і моїх грошей.
Гроші у мене були, бо ж я вже 20 років заробітчанка, але я фінансово допомагала лише доньці, про що тепер я дуже шкодую, адже Надія не тільки нічого не оцінила, але й у найважчий для мене період вона просто відмовилася від мене.
Поїхала я в Італію, коли сину було 18 років, а доньці 16. З дітьми моя мама залишилася, чоловіка в мене не було, він давно нас кинув. Ми жили настільки бідно, що заробітчанство я розглядала як єдиний шанс на порятунок.
За перші євро, які я заробила в Італії, я стала ремонтувати наш будинок, мама дуже з цього раділа, бо ж нарешті я в хату і воду, і зручності провела.
Потім моя дочка сказала, що заміж виходить. Я хоч і вважала, що в 19 заміж рано, та відговорювати її не стала. Зять був хлопець з нашого села, але прийшли жити молодята до нас.
Син з зятем відразу не поладнали, тому Віталій теж незабаром засватав дівчину і поїхав з дому. Невістка моя, Марта, виросла в дитячому будинку, бідна дуже була, їй держава десь в гуртожитку виділила кімнату, і там вони стали жити.
Дочка моя питання про те, кому я маю висилати гроші, вирішила дуже просто:
– Мамо, я вдома лишилася, тому все має дістатися мені, – заявила вона.
Син мовчав, про гроші ніколи не впоминався, і мене все влаштовувало – всі свої зароблені євро я відправляла доньці, а вона їх витрачала на свій розсуд. Син собі тим часом щось там заробляв і дбав для своєї родини сам.
Далі почалося цікавіше. Не стало моєї мами. І відразу після цього дочка сказала, що розлучається з своїм чоловіком. У Надії змалку був такий характер, що якщо вже вона щось задумала, то від свого не відступиться.
– І що ж ти будеш тепер робити? – запитала я доньку.
– З тобою в Італію поїду, – раптом видала Надія.
Поїхали ми обидві в Італію, але важко працювати Надя не хотіла, вона йшла на прибирання, а всі гроші, які вона заробляла, витрачалися на оренду житла і харчування.
Я ж працювала на фісі, тому ні на житло, ні на їжу не витрачалася. А ту тисячу євро, яку я отримувала, в мене забирала донька – у неї з’явилася ідея придбати житло в Італії.
Оскільки додому дочка вже повертатися не хотіла, то вона переконала мене, що наш будинок в селі треба продавати, і так ми швидше зможемо придбати собі житло в Італії.
Звичайно, що і цих грошей не вистачило. Я продала хату, щось ми мали складено, і дочка вже хотіла оформляти кредит на ту суму, якої не вистачало, але тут вона вийшла заміж, і її чоловік доплатив решту, і таким чином вони переїхали в свою невеличку квартиру.
Я поки працювала, то якось не задумувалася над тим, що буде далі, а варто було б, бо нещодавно я захворіла і працювати вже не можу. Стала я до дочки проситися, як ми і домовлялися, але вона мені заявила, що у них і так мало місця, тому мені варто підлікуватися і знову повертатися на роботу.
Слухати я її не стала, поїхала додому, тільки от дому як такого у мене немає, бо ж ми його продали. Є ще в селі великий город, майже гектар, але його або продавати треба, або будуватися на ньому, але ж звідки гроші брати?
Тому я і наважилася піти до сина, щоб він мені допоміг той город продати, а що робити далі я і не уявляла.
Син настільки ображений на мене, що навіть говорити зі мною не хотів, а от невістка не тільки в хату впустила, але ще й вихід знайшла.
– Мамо, ми з Віталієм якраз шукаємо земельну ділянку, бо хочемо будувати дім. Так що якщо ви нам дозволите, ми там і почнемо будову, а коли закінчимо, то ви житимете з нами, – запропонувала Марта.
Син хоч і бурчав спочатку, та ідея дружини йому сподобалася, і вже до кінця вечора він забув, що злився на мене.
Невістка вже мене нікуди не відпустила, вечерею нагодувала, постелила, і сказала, що зранку підемо по лікарях на обстеження.
– Чому ти все це для мене робиш? – запитала я Марту.
– Тому що у мене ніколи не було мами, а тепер є, – посміхнулася вона.
Отак в мене вийшло – рідна донька від мене відмовилася, а невістка прийняла.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.