Марина сиділа на підлозі невеличкої світлої вітальні, обережно витягуючи з коробки новорічні прикраси.

Кожен елемент нагадував їй про особливі моменти: ось яскравий шар, куплений під час їхнього першого з чоловіком року разом, а ось і смішний сніговик, подарований сестрою.

Цього року вона вирішила прикрасити оселю заздалегідь, щоб відчути справжню атмосферу свята.

— Марино, ти не повіриш! — пролунав голос Олексія з коридору. — Мама запропонувала таку ідею, що я не знаю, що й сказати на це!

Марина застигла з маленьким сніжиною в руках. В голосі чоловіка було щось таке, що змусило її насторожитися. За роки спільного життя вона навчилася розпізнавати ці ледь помітні нотки занепокоєння.

— Що саме вона могла вигадати? — поцікавилась Марина, намагаючись зберегти спокій.

Олексій пройшов на кухню, наповнив чашку водою і, немов готуючись до важкої та довгої розмови, почав:

— Розумієш, мама вирішила, що саме новорічні свята — ідеальний час для ремонту в вітальні. Каже, що всі будуть вдома, можна пофарбувати стіни, бо у неї на це ніколи часу не було.

Марина акуратно поклала сніжинку назад у коробку. В її голові одразу прокрутилися спогади про попередній рік, коли Олена Іванівна наполягла на генеральному прибиранні гаража. Три дні вони витратили на сортування старих речей, а більшість з них свекруха так і не дозволила викинути, вони досі там у неї в мішках стоять, пилом припадають та місце займають.

— Олексію, — Марина намагалася говорити спокійно, хоча всередині все кипіло, — ми ж обговорювали наші плани на свята. Пам’ятаєш? Хотіли приготувати щось смачненьке і дивитися фільми з дітьми, спекти пряники.

— Так, так, звісно, — Олексій присів на край стільця, хвилюючи постукуючи пальцями по столу. — Але мама моя вже купила фарбу та шпалери давненько, спеціально для цього часу. Каже, нам треба лише кілька днів, щоб ми справилися з усім.

Марина повернулася до вікна. За ним м’яко кружляли сніжинки, і вона відчула ту саму атмосферу свята, яку так хотіла пережити.

Останні місяці на роботі були дуже важкими — великі проекти, постійні затримки. Вона так мріяла про ці свята як про відпочинок.

— Чому саме зараз вона надумала все це робити? — запитала Марина, хоч і знала відповідь. — Чому не влітку або весною, коли всі люди роблять ремонти?

— Ну, розумієш, зараз всі вдома, якраз період святкових вихідних, можемо допомогти їй, бо більше нікому, крім нас. Та й фарба вже куплена.

Марина згадала, як познайомилася з Олексієм. Тоді його доброта і м’якість притягували її.

Він завжди намагався допомогти їй, підтримати завжди, бути уважним у всьому. Але з часом вона зрозуміла, що ця його м’якість стає зручною мішенню для маніпуляцій його матері.

— Мені здається, — Марина повільно повернулася до чоловіка, — що твоя мама спеціально обирає свята для своїх планів. Минулого року гараж, тепер ремонт.

— Маринко, ну чому ти так? — Олексій почав нервувати ще більше. — Мама просто хоче зробити ремонт, а ми можемо допомогти їй в цьому, вона дуже надіється на нас. Це не погано, правда?

— Допомагати — це добре, — погодилась Марина, — але погано те, що це завжди відбувається за рахунок наших планів. Пам’ятаєш, як минулого року діти чекали, що ми поїдемо кататися на ковзанах, ти обіцяв їм театр на новорічну виставу? А замість цього ми цілу добу сортували старі речі в гаражі.

Олексій мовчав, опустивши погляд на підлогу. Марина знала цей погляд — чоловік розумів її, але не міг виступити проти бажань матері.

— Олена Іванівна знає, що у нас були свої плани? — запитала Марина, хоча вже здогадувалася про відповідь.

— Я не встиг сказати їй про них, вона нічого не знала, правду тобі кажу, — тихо відповів Олексій. — Вона так захоплено розповідала про ремонт, показувала шпалери.

Марина важко зітхнула. Все повторювалось знову і знову. Олена Іванівна завжди ставила всіх перед фактом та постійно сама ображалась, коли хтось не погоджувався.

— Мама каже, що роботи на пару днів, — продовжив Олексій. — Якщо почнемо 31-го зранку.

— 31-го зранку?! — Марина не стримала своє здивування. — В день, коли я планувала готувати святкову вечерю? Коли діти чекають, що ми разом нарядимо ялинку? І ще був запланований похід до парку на ковзанку, пам’ятаєш?

— Ну, ялинку можна і 30-го нарядити, — невпевнено запропонував Олексій. — А до парку ще встигнемо, можна туди й після Нового року піти.

— Справа не в ялинці, — Марина відчула, як їй стає важко дихати. — Справа в тому, що я втомилася від того, що наші плани завжди відходять на другий план. Я теж хочу провести свята з моєю родиною, а не фарбувати стіни в чужому домі.

Олексій глянув на неї, не знаючи, що сказати. Марина розуміла: їй потрібно чітко сказати, що для неї важливо, бо чоловік вже давно поставив свою маму на перший план.

Вона повільно підійшла до вікна, спостерігаючи, як сніжинки танцюють у світлі ліхтаря. В цей момент телефон у прихожій дзвінко зіпсував всю тишу — дзвонила Олена Іванівна, мабуть, відчуваючи, що зараз вирішується доля її планів.

Олексій піднявся, щоб відповісти, але Марина зупинила його жестом. Вона знала, що треба говорити зараз.

— Олексію, — вона говорила тихо, але рішуче, — я не поїду фарбувати стіни до твоєї мами і крапка. Я буду святкувати Новий рік вдома, як ми і планували.

Телефон продовжував дзвонити, але Марина не звертала на нього уваги.

— Але як же моя мама? — запитав Олексій, ледве підібравши слова.

— Олена Іванівна доросла людина, — Марина почала розплутувати гирлянду. — Якщо їй так необхідний ремонт, якщо це вже так важливо для неї і терміново, то нехай найме робітників. Або почекає весни, коли ми зможемо спокійно допомогти.

Телефон зрештою затих. Марина продовжила прикрашати оселю, не звертаючи уваги на мовчання чоловіка.

Гірлянда засяяла яскравими вогнями, відбиваючись у блискучих кулях. В іншій ситуації цей момент був би приємним, але зараз Марина відчувала лише рішучість відстояти свої права.

Дні перед святами пройшли в підготовці та суцільній метушні. Марина пекла імбирні пряники, які дуже любили діти, розвішувала іграшки, готувала святковий стіл. Олексій мовчав, але його погляди говорили більше, ніж слова.

31 грудня Олексій рано вранці вирушив до матері. Марина почувала в душі образу, але була впевнена у своєму рішенні.

— Ти куди? — запитала вона, хоча й так здогадувалась.

— До мами. Вона сама не впорається, — відповів Олексій, зникаючи за дверима.

Марина залишалася вдома, щоб зустріти Новий рік зі своїми дітьми.

Чоловік ночувати в мами залишився і ще два дні не повертався від мами додому, поки все не доробив там.

Усі новорічні вихідні Марина провела з дітьми сама, чоловік жодного разу навіть не зателефонував, а додому повернувся, як ні в чому не бувало, навіть вини своєї не відчував.

Вперше за спільне сімейне життя Марина подумала про розлучення, тепер з голови у неї ця думка не зникає.

Але хіба розлучаються через це? Чи можна ще змінити таки чоловіка, щоб він не лише прислухався завжди до своєї мами?

Фото ілюстративне.