fbpx
Breaking News
22 листопада — ікони Діви Марії «Скоропослушниці». Молитва до Божої Матері, яку читaють у цeй день, щоб мати мiцне здоpoв’я весь рік
Оленка на весілля батька не запрошувала. Коли насмiлився сам прийти, подарунок відразу віддала дружці і в його сторону більше не дивилася. Він стояв у куточку, з ним ніхто не розмовляв. Підійшла колишня дружина і прошuпіла сеpдито: – Не псуй доньці весілля! Ти їй більше не потрібен!
22 листопада — день святої Матрони. Що не мoжна рoбuти в це свято. А що мaє зрoбuти кожен, щоб позбyтися хвоpoб назавжди
Було в Анни багато кoхaнців. Але Микола затримався найдовше. Якось на їх вулиці з’явилася жінка на iнвaлiдному візку. Розпитувала людей, де живе Анна, бо дійшли до неї чутки, що у неї тепер живе її чоловік. “Звідки ти тут взявся, Колю? Здається, ти у відрядженні мав бути? Що ти забув у чужому домі? Ось чому казав, що тобі зменшили зарплату, тепер ясно, куди твої гроші йдуть”, плaкала Мар’яна. “Нещaсна! Кaлiкo. Забудь його! Тепер він – мій! Чуєш? Мій!”, – вибігла розхpiстана Анна
Днями спустилися з донькою в магазин, а свекруха не помітила, що ми вже повернулися і з кимось говорила: – Так навіщо вона взагалі потрібна моєму синочку?! Все життя йому зіпсyвала, хто її взагалі просив, і їй тепер здається, що всі повинні поруч навшпиньках ходити і дякувати їй. Скоро всі дізнаються, хто вона така! Моя голова мало не вибyхнула! Я забрала її до себе з лiкарні, а  вона таке про мене говорить за спиною. Як тепер для неї що-небудь робити
Без рубрики
7 думок Блаженнішого Любомира Гузара про те, що важливо

В інтерв’ю для ZBRUČ Архиєпископ-емерит Української Греко-Католицької Церкви Любомир Гузар відповів на важливі запитання. Tvoemisto.tv пропонує кілька думок із розмови.

З давніх-давен освіта дуже важлива для людини. Її важливість усвідомлював той вибраний народ, який чекав на прихід Месії Ісуса Христа. В Палестині, відвідуючи святі місця, ми побували в одній синагозі. Це було місце, де сходилися побожні жителі Святої Землі, – євреї. – молилися, читали Святе Письмо, вчилися своєї віри. Цікаво, що біля цієї синагоги була школа, до якої вчащали діти. Й вона була більшою за синагогу. Це не значить, що люди нехтували синагогою, але радше високо ставили й цінували існування школи при святині.

Ми мусимо бути дуже обережні, щоб не легковажити релігією і щоб позбутись духовного невільництва, іншими словами – духовної розпусти. Не так у самій Україні, але великою мірою в Західній Європі сьогодні приходить дуже багато так званого лібералізму – заперечення християнських, релігійних основ людської мудрості та розуміння. Це має свої причини, і через це ми повинні бути дуже обачні, щоб не допустити того лібералізму, того безбожництва до наших сумлінь, розумів, сердець, до нашої громади.

Лібералізм, який маємо сьогодні на Заході, в сьогоднішній інтерпретації – це робити те, що хочеться. Такий лібералізм є нищівний. Людина інтерпретує свободу так: «я можу все, що хочу», незалежно від того, добре воно чи ні, корисне чи некорисне, правдиве чи неправдиве. Люди називатимуть чорне білим, а біле – чорним, тільки щоби виправдати свої забаганки.

Україна дуже хоче до Європи – проте не все, що там проповідують, є добре, справедливе, чисте. Європа виросла на християнських засадах – але чи вона їх зберігає? Ми мусимо бути обережні: маємо приймати те, що добре, але дуже критично ставитись і перевіряти, чи те, що пропонують нам сьогодні в літературі, кіно, філософських творах, чи воно є добре, чи воно є справедливе, чи воно відповідає Божому порядку. Правда, справедливість, автентичні духовні цінності – це те, чого ми повинні хотіти.

Церква повинна бути дуже активною, чутливою до проблем молоді, бо сімдесят років у східних областях України та щонайменше 45 років у західних панував комунізм, який свідомо руйнував людей. Цьому треба протидіяти. І Церква, я думаю, мусить старатися не теоретично, а практично, у спосіб життєвий, промовляти до молодих людей. При цьому важливо розуміти, що наші традиції та обряди не є застарілими – але потрібно їх пояснювати, вивчати, щоби пізнавати їхню красу.

Пригадую, приблизно двадцять років тому я був у Львові, й ми замовили опитування: що думає молодь про Церкву? Деякі молоді люди сприймали Церкву як своєрідний формалізм: піти в неділю до церкви, там відбути певні практики тощо. Але я виразно пригадую: в одному з обласних центрів Східної України висновок опитування був незвичайним. Вони сказали: Церква – це спільнота віруючих людей. Кожне слово тут здається мені дуже важливим. «Спільнота»: це не кожен для себе, а разом. «Спільнота віруючих людей»: людей, які вірують у Бога, для яких віра є чимось дуже важливим – не формалізмом, а інтегральною частиною їхнього життя.

Головний виклик – щоби віруючі люди були спільнотою. Щоби вони жили своїми релігійними переконаннями, щоб їхня віра проявлялась в усьому, що вони роблять для себе, для своєї сім’ї, громади та міста.

Читайте також: БЛАЖЕННІШИЙ ЛЮБОМИР ГУЗАР ПРО ПІСТ ТА ВІДЕНСЬКУ КОТЛЕТУ (ВІДЕО)

Related Post