fbpx
Життєві історії
30 років тому, коли мама чоловіка була в тому віці, в якому я зараз, вона не прийняла мене. Свекруха тоді жила в селі в своєму величезному будинку. А зараз Ірині Дмитрівні 82 роки, їй дуже важко ходити і їй, як ніколи, потрібна наша підтримка. Але я проти того, щоб свекруха жила з нами і на це є свої причини

Моїй свекрусі 82 роки, зараз їй дуже важко ходити і їй, як ніколи, потрібна наша підтримка. Але я проти того, щоб Ірина Дмитрівна жила з нами і на це є свої причини.

Але вся чоловікова рідня наполягає на тому, щоб ми свекруху до себе забрали. Особливо про це просить племінниця мами чоловіка:

– Ну і що, що ти приїжджаєш до неї щодня, – каже вона мені. – А раптом вночі що трапитися? Як вона одна? Твій Михайло у неї єдиний син.

Так, мій чоловік – єдиний син Ірини Дмитрівни, а я – єдина дружина, а ще є єдиний онук.  І свекруха останні років 5 не покидає меж своєї квартири – у неї вага під 100 кілограмів і їй просто важко ходити з такою огрядністю.

А почалася наша історія 30 років тому, коли мама чоловіка була в тому віці, в якому я зараз, енергійна, владна і здорова. Мене вона відразу не прийняла:

– І кого ти мені привів? – примружилася мама мого нареченого Михайла. – Це ось для «цього» я тобі своє життя присвятила?

Почувши подібне, я розвернулася і пішла в бік автобусної зупинки. Свекруха тоді жила в невеликому, але заможному селищі, в своєму величезному будинку: чоловік був при хорошій посаді, так що і після того, як його не стало, Ірина Дмитрівна не бідувала.

Михайло мене наздогнав, ми поїхали разом. У мене чоловік не мамин синочок, але він м’який за характером, вихований у повазі до старших. Він просив мене не звертати увагу на його маму, мовляв, у неї просто такий характер.

Ми одружилися, потім важко збирали на своє житло, мама чоловіка ні копійкою не допомогла. Потім чоловік поїхав на заробітки, бувало по кілька місяців додому не приїжджав, зате ми купили квартиру, яку через кілька років продали, щоб добудувати наш власний будинок.

В гості до свекрухи ми приїжджали рідко, відносини між нами так і не склалися. То вона моєму чоловікові плітки про мене розповідала, коли він приїжджав додому, то знайомим плела про те, що син б їй і допомагав, але невістка не дозволяє.

Потім захотіла свекруха в місто до сина перебратися, а грошей від продажу будинку на квартиру не вистачає (і добре так не вистачає). Тоді вона вирішила попросити їх у нас:

– Дайте, – каже, – я ж знаю, у вас є, а я на внука квартиру запишу!

Ми даємо левову частку суми, адже син і онук у  Ірини Дмитрівни єдиний. Але у нотаріуса свекруха раптово передумала:

– Я не згодна! На мене треба писати. Племінниця сказала, що випадків, коли бабку потім в будинок для людей похилого віку відправляють – мільйон! І потім, я хочу квартиру залишити тому, хто буде за мною доглядати! І господинею бути хочу. Якщо мене обдурите, з чим я залишуся?

Було це 18 років тому. Записали квартиру на маму. Вона поспішала в’їхати, ремонт всюди закінчити не встигли.

– Жити можна й добре! – говорила свекруха. – Не хочу бути в селі, хочу жити в місті і швидше.

А через місяць почалося: «Купили мені квартиру, як собаці кістку кинули! Плитка у ванній відлітає, паркет скрипить, балконна рама на лоджії стара! А що поробиш? Син на роботі був, невістка вибирала варіант, спеціально мене в халупу поселили. Не варта вона того, Оля, племінниця, так і сказала! А невістка зробила вигляд, що вони більшу частину грошей мені додали, ще й записати хотіли на внука від цієї…

Чоловік пробував присоромити матір:

– Мамо, ти ж сама приїжджала дивитися цю квартиру, вже при мені, тобі ж подобалося? Ну давай ремонт зробимо, плитку поміняємо, лоджію пересклимо, паркет перестелимо. Зробимо все, як ти хочеш.

– Мені шкідливо дихати пилом і фарбами! Не треба, так вже тепер доживу, – вперлася свекруха.

Скільки всього було – не розкажеш. До нашого сина Ірина Дмитрівна ставилася байдуже: немов його і немає. Це у племінниці Олі діти були хороші, їм подарунки купувалися, а дату народження свого онука бабуся плутала.

А 5 років тому стан здоров’я свекрухи погіршився. Ну а скільки можна їсти сало з пампушками? Я почала ходити до мами чоловіка і готувати те, що лікар прописав, так отримала: – Ти мене голодом мориш, поки Михайло на роботі. Добре хоч Оля іноді заглядає і приносить мені те, що я люблю.

– Їжте що хочете, – кажу, – більше не буду рватися на два будинки готувати.

– А я так і знала, що ти мрієш мене зі світу зжити!

Ось і як спілкуватися? Ще через рік постало питання, що добре б свекруху взяти до нас: будинок великий, за нею догляд потрібен і спеціальна дієта. Чоловік мене попросив, заради нього, мати ж.

– Вона вже згодна на все! – сказав Михайло. – Я з нею говорив, вона все зрозуміла.

– Добре, – кажу при свекрусі, – у мене всього дві умови: на кухні у своєму будинку готую тільки я, ніяких пирогів, сметани з салом та іншого. І друге: ніякої племінниці Олі в моєму домі!

– Це що ж, – обурилася свекруха, – я не господиня буду? У будинку свого сина по одній дошці ходити? І на кухню не можна, і до мене в гості не прийти? Ні, так я не згодна!

– Ну ні так ні. А господиня в моєму будинку вже є, – відповідаю.

Чоловік мене зрозумів. І нехай мене засуджують всі. Не можу і не хочу. Зрештою, нехай Оля за нею доглядає, говорила ж свекруха, що квартиру залишить тому, хто за нею буде ходити. Мені давно цієї квартири не треба.

Фото ілюстративне – domovita.

facebook