В моєму житті це сталося коли мені було лише п’ять років.
Мені не складно розповісти про це, тільки зараз я не хочу плакати, бо в моєму житті є чоловік якого я щиро кохаю і скоро в нас з’явиться донечка, яку я ніколи не зраджу і, яку ніколи не залишу в житті.
В дитинстві мої батьки ніколи не могли знайти спільної мови, у них часто виникали непорозуміння одні. Занадто часто.
Траплялося так, на жаль, що мама довго сиділа на вулиці.
А я вибігала за нею слідом, ми у ті години були завжди разом, я її ніколи одну не залишала на вулиці.
Найчастіше ми обидві не встигали одягнутися і мерзли холодними вечорами під під’їздом.
Пам’ятаю, як мама гріла мені босі ніжки, коли ми сідали на лавці.
Потім вночі ми поверталися додому, коли вже було спокійніше.
Вони не з’ясовували стосунки. Все просто ставало на свої місця, думаю вони навіть кохали один одного. Просто таке сімейне життя, яке я й досі зрозуміти не можу.
Але ось одного разу це знову повторилося.
Занадто несподівано, як завжди.
Ми з мамою вибігли на двір, на вулиці була зима.
Коли мама побачила мене біля себе, в одній піжамі, вона хотіла повернутися додому для того, щоб взяти мені одяг. Тато нас, на жаль, тоді не впустив.
У такі моменти він ставав мені абсолютно чужою для нас людиною, мені складно це пояснити.
Нам в той вечір нічого не залишалося, крім того, як піти до маминої подруги.
Та жила найближче від нас.
Час був пізній, мама несла мене на руках. Далі сталося те, чого я ніяк не могла уявити, мама мене зрадила.
Коли я проснулася, її просто не було поруч.
Мамина подруга відвела мене додому, але і вдома мами не було.
На наступний день вона теж не з’явилась і через тиждень, і через рік вона так і не з’явилась, вона мене покинула, а я весь цей час так чекала її.
Та, коли я зрозуміла, що вона й не збиралася повертатися до мене, відтоді мама для мене перестала існувати.
Дуже дивно, але батько, по суті, через якого все це сталося, став для мене найдорожчою людиною.
Мене він ніколи не ображав. Він дуже змінився, в кращу сторону, турбувався про мене і дуже любив, намагався догодити в усьому.
Я, правду кажучи, не дуже розумію, що саме спонукало його до цього, можливо, він відчував за собою провину велику, я тоді була дитиною ще і до кінця не розуміла всього.
Потім, через два роки в нашій квартирі з’явилася жінка, яка стала мені мамою.
Вона стала для мене справжньою люблячою мамою, як не прикро говорити про це. Яка ніколи мене не зрадила і я щиро по-справжньому полюбила її, адже бачила від неї лише добро та тепло.
Відтоді я ніколи не чула вдома суперечок, тато з мачухою ніколи не сперечалися, ми жили в спокої та добрі.
Де була моя справжня мама весь цей час я не знала, але через п’ять років, вона повернулася.
Це було дуже сумно, я тоді була вдома сама, коли в двері подзвонили.
Я відкрила двері і на порозі стояла вона.
Вигляд у неї був жалюгідний, це ще м’яко сказати.
Я, звісно, спочатку впустила її в квартиру, як старого знайомого.
Тільки тримала себе з нею занадто холодно. В її очах я вгадала ніжність.
Вона любила мене, але я відчувала, що не зможу її пробачити ці всі роки, які я була без неї.
Здавалося, їй було складно проявити хоч трішки ласки в мою сторону. Вона вибачилась, що тоді залишила мене, їй було самій дуже складно, потім розвернулась і пішла. Я нічого не могла їй сказати, то була дуже велика несподіванка для мене.
Після того я більше ніколи її не бачила.
Зараз в мене вже своя сім’я.
Батько з мачухою живуть окремо і дуже нам допомагають.
Але я б дуже хотіла побачити свою справжню маму і почути від неї чому вона тоді так вчинила.
Можливо я сама вчинила помилку, коли не пробачила її, але тоді я була ще дитиною, це було багато років тому, після того мама більше не при.
Зараз я доросла жінка, багато чого розумію в житті. Хочу поговорити з нею, мені її не вистачає.
Іноді думаю. Якби я була важлива для своєї мами, хіба б вона не прийшла ще до мене, їй не хотілося б бути поряд зі мною? Можливо я просто не потрібна їй?
Фото ілюстративне.