fbpx

3 грудня у мене був день народження. Прийшла до мене лише донька сама, її чоловіка не було. Я взяла телефон і сама набрала зятя, думала він хоч привітає мене, але почула від нього недобрі слова

Прикро про це говорити, але в мене зараз в житті дуже непростий період, адже зі мною не хоче спілкуватися рідна дочка і внучку мою навіть до телефону не кличе, я ніколи не думала, що дочекаюся такого від найрідніших людей.

Дочка Віра мені каже, що я винна у всіх неприємностях в їх сімейному житті, аж до того, що в тому, що вони з чоловіком посперечалися теж винна лише я одна.

Але я не з якихось зовсім недобрих тещ. Але ж колись Віра сама мені постійно говорила: «Мамо, допоможи!». Це її вся вдячність?

Почну я свою історію, для розуміння, з початку.

Справа в тому, що моя донька Віра вийшла заміж рано – в 18 років, зятю тоді було десь трохи більше – 21. А познайомилися вони відразу після того, як зять прийшов з армії.

Навчання Віра своє залишила тоді ще відразу, ну як же, не до занять їй було тоді. Втім, я нічого не могла вдіяти, дочці й слова не говори – все якось так недобре сприймає, зовсім не прислухається до мене.

Зять мій приїжджий, не місцевий, у нашому місті свого власного даху над головою немає, довелося взяти до себе ще до весілля. Спочатку ми з ним непогано ладнали, а що тут такого: вони в своїй кімнаті, а я в своїй. кожен живе своїм життям, намагалися знайти спільну мову і ніхто нікому не хотів заважати.

Відгуляли ми їх весілля, і через місяць я бачу дочка якось так змінилася, їсти нічого не хоче. Так і є – Віра мені саме тоді й повідомила, що чекає дитину.

У доньки в той час так зіпсувався характер, ходила постійно всім незадоволена. Постійно докоряє мене за мої страви, що я готую, все їй не те і не так. Складно стало нам жити разом, пора їм житло було шукати. Я розуміла, що так довго тривати не може, адже з часом ще гірше буде усім.

Я тоді відразу зателефонувала сватам, свекрам моєї доньки Віри, і домовилися ми з ними скинутися на квартиру молодим, батько у зятя людина небідна, заробляє відмінно.

Додала я дещо з своїх накопичень, навіть прийняла не дуже приємне рішення для себе – зателефонувала батькові дочки, своєму колишньому чоловікові, з яким я розлучилася, думала, що у нього совість прокинеться хоч з роками і він подбає про свою рідну доньку хоч трохи, але ні – він спокійно сказав мені, що вже виплатив свої аліменти, і з нього вистачить, він більше не допомагатиме ні їй, ні мені.

Та й добре, все одно зібрали хорошу частину, зять взяв ще кредит, і вийшло купити хоч і маленьку квартиру, але зате свою. Ми сподівалися, що, нарешті, буде добре усім.

Після того як у доньки Віри з’явилася дитина, їй було дуже непросто, була потрібна допомога. Звичайно ж, я бігла в будь-яку вільну хвилину до них додому, все начисто прибирала, готувала їжу. Тільки ось лежати на ліжку у дочки залишилася звичка, вона вже прийшла в норму, але все одно дуже себе шкодувала, щоб я приїхала і допомогла.

Коли внучка підросла, то я молодих іноді стала відпускати на відпочинок, сама сиділа з онучкою, моєї віддушиною, адже я дуже любила цю дівчинку. Тоді я ще була для всіх хороша, усі мені посміхалися, цінували те. що я для них роблю.

А потім я запропонувала зятеві взятися за ремонт їх власної квартири: ну треба ж колись починати, особливо якщо житло вторинне і умови там, м’яко кажучи, не дуже хороші. Він спочатку скаржився, не хотів щось робити, казав, що і так не відпочиває, після роботи поспати хоче, а тут ще й ремонтами треба займатися, бо так захотіла теща.

Ну добре, я знала, що таки вмовлю його на цей крок. Навезла до них шпалери, фарбу і багато чого іншого, щоб вони почали щось самі вже робити. Я їм всі шпалери в одній кімнаті здерла. Потім відправила доньку з онукою до мене додому на пару днів, взяла вихідні і пару наших хлопців з роботи для допомоги, за все сама заплатила.

Ось може з того моменту я стала поганою для них, зять почав говорити, що я господинею себе відчуваю у їхньому домі і лізу не в свої справи в свої справи. Але це був тільки початок. Хоча я намагалася лише краще зробити для них, адже донька у мене одна. Для кого мені ще старатися?

Після цього ремонту, між нами з зятем як кішка пробігла, що було дуже дивним для мене. Дивно, думаю, чому мене не кличуть молоді з онукою посидіти? Виявилося, що вони іноді вечорами беруть няньку, а самі гуляють: зять вирішив, що я не гідна сидіти з їх дитиною, бо занадто багато на себе беру.

Я образилася, але покликала всю сім’ю до мене на день народження. Прийшла тільки дочка з внучкою, мовляв – чоловік на роботі, прийти не зможе. Я зятеві тоді вже сама зателефонувала, він спокійно мені сказав, що спить, навіть не привітав.

Щось так гірко від того мені стало на душі, що я на наступний день до них прийшла, хотіла поговорити по-людськи, але справа дійшла до суперечки.

Зять сказав, що я ще з народження дочки йому вже серйозно набридла, втомила його своїми порядками і указами, а він мовчав мені завжди, але ремонт його взагалі засмутив. Він тут тепер господар, і мені не потрібно командувати в нього вдома, мене ніхто не просить про це, вони вже без мене розберуться якось.

На моє обурення, що я на цю квартиру теж гроші давала, він сказав, що це на частину житла моєї дочки, і взагалі він не просив, все було добровільно! І він кредит платить, ну і що!

Не знаю, може я щось зайве наговорила, але тоді я слів не підбирала, а висловила чоловікові своєї доньки усе, що думаю про нього. Я пішла від них, закривши двері і трохи постояла, послухала розмову між донькою і зятем.

Два дні нікому з них не дзвонила, а потім доньку набрала. Вона плаче, все мені висловила, що я винна в усьому, що у них зараз відбувається в сім’ї, бо постійно лізу до них, коли мене ніхто не просить, і в суперечці, і в тому, що вони тепер не можуть знайти спільну мову між собою, і те, що він навіть на розлучення готовий.

Я вислухала свою доньку і просто попросила внучці дати телефон, адже їй уже третій рік пішов, донька мені відмовила. Каже, щоб я не лізла поки до них в сім’ю. І ось тепер мені так гірко!

Для них жила, особливо для внучки, а тепер для кого? І за що ж мене так не любити, що ж я недоброго зробила? Я останнє їм віддавала, а тепер навіть рідна донька відвернулася від мене. Що я зробила не так?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page