10 років тому у моєму житті був дуже нелегкий час. Ні, я не позбулася всього, що маю. Просто від мене пішов чоловік. Від інших теж йшли чоловіки, я знаю, що таке трапляється і досить часто. Але! Це не могло трапитися з нами. Ми були ідеальною парою, зразковою сім’єю, а так, як про мене турбувався та кохав мій чоловік, годі й було мріяти.

Познайомилися ми з ним ще на студентській дискотеці. Все як у інших – одружилися, я залишилася в цьому місті, яке дуже полюбила. Влаштувалася педіатром в дитячу лікарню і зараз завідую цілим відділенням. Чоловік з друзями ремонтував машини в гаражі, а потім відкрив невелику автомайстерню. Загалом швидко наші справи пішли вгору.

Жили добре, завжди радилися між собою. Смішно згадувати, але якось ми дуже довго збирали гроші на нові меблі, а потім взяли і витратити все на відпустку біля моря. Зате повернулися щасливі, сповнені сил та нових мрій. Чоловік не дозволяв мені навіть нести важкі сумки – постійно беріг мене. А я, як би не втомлювалася на роботі, завжди зустрічала коханого гарячою вечерею і не лягала спати, поки він не повернеться з роботи. Навіть дочка завжди над нами жартувала, але створила таку ж дружну сім’ю і поїхала з ним жити в його місто, на жаль, далеко від нас.

Нам вже обом було трохи за 50. Ось тоді і сталося щось незрозуміле і важке. Він пішов. Написав мені довгого листа, в якому більше просив вибачення, а не пояснював. Чоловік все залишив мені, взяв найнеобхідніше. Він оселився у молодої, 27-річної модної та красивої жінки. Я не знала її особисто, але колеги обговорювали моє горе років зо два. До мене періодично доходили новини: бачили їх в торговому центрі, вона така красива, що всі чоловіки озираються, а у нього нова машина. Матеріальні цінності мене не цікавили, до речі, він періодично надсилав великі суми грошей, які я не приймала. І, згодом, він став відправляти їх дочці.

Сказати, що жилося мені тоді дуже важко – нічого не сказати. На людях кріпилася, жартувала, вигадувала якісь казки, що втомилися один від одного. А вдома на самоті очі завжди були вологими, нерозуміння, за що мене так зрадили.

Ось пройшло вже 10 років, я навчилася жити на автоматі: робота-дім. І одного дня мій чоловік повернувся, я ледве впізнала його, так він постарів, навіть шкода його стало. Просто прийшов побачити мене, навіть в квартиру не пройшов. Потім знову і знову. А сьогодні він розповів мені про висновок фахівців, і я перша, кому він відкрився. Він хоче повернутися до мене, каже, що почуває себе недобре, він такий рідний, яким був раніше. Мені зараз дуже сумно, плачу від жалю до нього, до себе, я не знаю, як бути. Подруг у мене немає, та й не хочеться виставляти напоказ своє життя. Він не квапить, а я втомилася вибирати вірний шлях, як бути, що робити? Я не знаю.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.