Мати мого чоловіка, як не дивно, просто в результаті відмовилася з’їжджати від нас в невеличку однокімнатну квартиру, я навіть подумати про таке ніколи не могла, а вона так розчарувала нас усіх. Ми розраховували на неї, – сумно говорить 38-річна Катерина. – Я останнім часом вже просто дні рахувала до того моменту, коли ми зможемо нарешті роз’їхатися. Адже ми домовилися з нею, все обговорили. Вона згодна була на це, адже ми попередньо домовилися. Ми кредит за цю квартиру платили майже 10 років. І тепер свекруха просто заявляє, що нікуди не поїде і все. Ну як же так може бути?
Катерина з своєю сім’єю з першого дня заміжжя, а це вже трохи більше одинадцяти років, живе у матері чоловіка в її великій та просторій трикімнатній квартирі, яка належить свекрусі.
Ні, плюси в такому житті теж є: величезна квартира, в якій в принципі вистачає місця абсолютно всім, сусіди, які живуть поряд – інтелігентні люди, обжитий район з зеленими дворами, хороша школа для дитини. яка знаходиться поряд.
Поки син був ще зовсім маленький, свекруха постійно з задоволеннями забирала внука з садочка, сиділа з ним вдома, водила гуляти на майданчик.
І все ж жити до старості з мамою під дахом одним – не цукор зовсім. Начебто за ці довгі роки і звикли трохи вже один до одного, прилаштувалися до характерів, і навчилися співіснувати, не звертаючи уваги на дрібниці – але почуття внутрішнього комфорту все одно немає, адже хочеться мати власний простір і все.
От не своє – воно і не чуже, але й не своє. Ні гостей не покликати, ні штори нові повісити, ні меблі поміняти, взагалі нічого не зробиш на свій смак. Та яке там поміняти, свекруха не дає навіть переставити вази на комоді.
Єдине, що давало Катерині сили жити і якось миритися з усіма негараздами – надія на те, що скоро вони роз’їдуться і у подружжя буде власне житло.
Катерина з чоловіком останні роки виплачують кредит за невелику однокімнатну квартиру на околиці їхнього міста.
Зараз там живуть квартиранти, без здачі квартири з кредитом не впоралися б. Всі гроші від здачі плюс солідна доплата із зарплати йде в банку. Але недалекий вже той день, коли, нарешті, буде внесений останній платіж – і квартира повністю стане власністю Катерини і її чоловіка.
Однак, чим ближче час той, який, здавалося, повинен для всіх стати порятунком і який усі довго чекали, тим більше спливає якихось дивних підводних каменів, про які й подумати не могли.
Коли Катерина з чоловіком лише вирішили брати кредит на ту однокімнатну квартиру приймали рішення, в родині йшла розмова про те, що в однокімнатну квартиру згодом переїде жити свекруха, а невістка з чином її будуть жити у трикімнатній квартирі, яка належить зараз свекрусі.
Вирішили усі разом, що молода сім’я з дитиною залишиться жити в трикімнатній квартирі.
Свекруха тоді просто дуже просила молоде подружжя не влазити в ще більший кредит і не брати двокімнатну квартиру, мовляв – їй цілком вистачить скромної однокімнатної квартири, щоб діти не мали великих боргів. Навіщо їй одній хороми на старості років одній? Танцювати вона тут буде на старості років? Не смішіть.
Мати казала, що їй диван, телевізор і тумбочка – більше нічого і не потрібно. І район можна вибрати скромніше, на околиці міста самий раз, там і ціни дешевші.
Як і близькість до транспортних розв’язок – на роботу їй кожен день не їздити. Так що від метро можна і подалі щось брати.
Так і підбирали квартиру – під самотню бабусю-пенсіонерку, якій головне, щоб поліклініка поруч була та невеличкий парк для прогулянок на свіжому повітрі.
– Мати чоловіка сама все це говорила також! Її ніхто не переконував, – сердиться тепер Катерина на матір свого чоловіка. – Сама переконала нас вибрати саме ту квартиру. Вона була сама бюджетна з усіх варіантів, свекруха вихваляла її і сказала, що вона їй дуже подобається і підходить.
І ось виплачували десять років цей кредит, а тепер бабуся просто собі заявляє, що вона погарячкувала, не обдумала добре всю ситуацію цю, і зі своєї квартири нікуди їхати не хоче.
– Ви як хочете, а я хочу останні свої роки жити тут і все. Зараз і так часи непрості, хоч на старості років буду мати спокій. Я вам зовсім не заважатиму тут, ми й так багато років разом жили, все добре було. Тут з чоловіком жили, тут син народився, онук, сусіди майже рідні люди, в поліклініці всі вітаються, а там. Дайте дожити свого віку в своєму домі спокійно.
Хоча свекруха ще й не така стара – їй ще й сімдесяти немає, на здоров’я не скаржиться абсолютно і не скаржилася ніколи, сама цілком може себе, принаймні зараз, обійти.
– Виходить, нам їхати в однокімнатну квартиру потрібно? – розгублено запитує Катерина свого чоловіка.
– Ти що, що ти таке говориш? – зітхає той. – В однокімнатну маленьку квартиру? На кінець світу? З сином нашим? Школу доведеться зараз відразу змінювати, там повернутися ніде, ще й все на електриці, тут є хоч газ в квартирі, опалення індивідуальне і газова плита. Тут у нас хоч кімнати у всіх окремі, просторі, місця багато. Пішли до себе і двері закрили, ніхто нікому не заважає. Гостей, кажеш, не запросити – а в однокімнатну кого ти запросиш? Ні, це не варіант. І їздити на роботу звідти як ти будеш?
Син теж не дуже хоче переїжджати, він звик, друзі його тут. З одного боку, з бабусею ладити з кожним роком йому все складніше, на жаль. Бабуся стає все більш категоричною та непримиренною і буркотливою, бо має непростий характер, хлопчик теж дорослішає, скоро буде перехідний вік.
Бабуся все менше його розуміє та все частіше сердиться на колись обожнюваного внука: то гучно музику слухає, то друга привів, а то геть до неї не прислухається, а вона ж краще знає, як і що потрібно робити.
Так, роз’їхатися зараз, щоб збереглися відносини – саме час. Але тут у дитини знайома хороша школа, друзі, гуртки, в які відходив вже кілька років, своя кімната. Відмовитися від усього цього, виїхати в невідомість – теж непросто. Та чи варто так все просто кидати зараз?
Катерина щиро не знає, як вчинити зараз тепер. Сама б вона, здається, хоч в сільську хату вже готова, аби окремо. У свекрухи з віком характер все гірше.
Але маленька однокімнатна квартира для сім’ї з дорослою дитиною – це не житло. Напевно, набагато розумніше зараз продовжувати жити, як живуть. Здавати в оренду однокімнатну квартиру, на ці гроші відремонтувати трикімнатну квартиру, привести в порядок, зробити з квартири гарну картинку. Всі ці роки з кредитом було не до ремонтів, зате вже тепер хоч лад наведуть.
І жити зі свекрухою, маючи вільні гроші від здачі в оренду своєї квартири. У відпустку хоч з’їздити нормально вряди-годи. Одягнутися. На машину накопичити. Та хіба мало що можна купити і покращити собі життя. Потім можна буде відселити в однокімнатну дорослого сина, теж варіант.
А самі, виходить, так з мамою до старості – дай Бог їй довгих років життя.
Але Катерина дуже сумнівається, боїться, що вкладе всі гроші свої в квартиру свекрухи, а мало там, як життя складеться, в один день мати чоловіка просто відмовиться квартиру їм свою давати. І що робити тоді?
Свекруха людина дуже непередбачувана, як стало зрозуміло тепер, зараз зробиш їй ремонт, а потім вона попросить на вихід. Як бути Катерина не знає. Який вмхід в цій ситуації?
Фото ілюстративне.
